Буыцька з бубкою

63

Мене задолбали невміння більшості людей відстежувати причинно-наслідкові зв’язки.

Найяскравіший приклад — навчання маленької дитини говорити. Мила бабуся сюсюкає з онучком півтора років, проковтуючи половину букв і звуків, замінюючи прості в принципі слова на якісь інші. «Ягода» — «бубка», «кіт» — «мяу-мяу», «булка» — «буяцька» або «буыцька», і багато інших. Проходить півроку-рік — і ця ж бабуся верещить вселенським плачем: мовляв, дитяточко не говорить правильно, хоча повинно! І буковки воно не вимовляє, і перекручує слова якось незрозуміло, що ж це за звір такий — «буыцька з бубкою»?

Або ось вчителька в п’ятих класах вчить дітей вирішувати математичний приклад за певною методикою, відкидаючи всі інші, навіть більш зручні та зрозумілі, а через пару років плачеться, що дітки-то математику вчити не хочуть і три роки не розуміють, що і з негативного дискримінанта можна витягти корінь.

А ось тато, змітає захоплення своєї дитини в смітник одне за іншим. На звалище вирушили і альбом з малюнками, і набір радіодеталей і плат, і губна гармошка, і ще купа всього. А вісім років тому він дивується, чому ж дитина не хоче чимось захопитися і тільки й робить, що п’є та палить. Подрібнювала нині молодь, мовляв…

А от шеф кричить як ненормальний на своїх підлеглих з приводу і без, вимагаючи повної звітності та підписів на всіх папірцях. В результаті ніхто нічого не робить, поки шеф не віднімає всі ТЗ (від 150 сторінок в середньому, не враховуючи додатки до проекту сторінок на сто з дрібними деталями) і не завізує своїм підписом кожну сторінку кожного примірника документації. Падає продуктивність праці, збільшуються строки…

І всі ці люди, так само як і багато інших з таким синдромом, в упор не помічають або не хочуть помічати цих довбаних причинно-наслідкових зв’язків.