Часи змінюються, а англосакси — ні. Що писав Марк Твен про американців

68


Як відомо самоіронія – важлива якість, але далеко не всім вистачає сміливості його проявити. Звичайним людям зробити це набагато простіше, адже так можна зрозуміти який ти є, а ось людям публічним здійснити подібне куди складніше. Іронізувати на публіці, отже, ходити по межі між самоіронією і самоприниженням, і найменша помилка на цьому шляху загрожує втратою особи.
З цієї причини в середовищі політиків більшість людей ведуть себе як популісти. Насмілюються говорити лише те, що вже вкладено пропагандою в голови людей. Але що, якщо людина з великою сміливістю в історії Заходу все-таки був? Той, хто мав гордість сміливо подивитися на себе і свою країну і без рожевих окулярів описати її світу?
Такою людиною в історії США по праву є Семюель Лэнгхорн Клеменс, більше відомий як Марк Твен.
Великий американський письменник XIX століття обгрунтовано заслужив визнання серед людей. На Заході його літературні праці ставилися в один ряд з такими майстрами слова, як Діккенс, Гоголь і Чехов. Однак були серед цих праць і ті, які не бачили книжкових полиць, а в кулуарах західної еліти викликали дику злість.
Яскравим прикладом такої роботи є маловідоме есе «Ми – англосакси», в якому Твен чесно і відверто намагався дати відповідь, хто ж такі англосакси насправді.
У своїй роботі письменник у схильної йому життєвої манері описує якийсь елітний банкет, якому став особистим свідком. В залі, за його словами, перебувала вся еліта США — банкіри, промисловці, фінансисти, військові та інші люди у владних важелів. Клуб називався теж дуже знаково — «Дальні Кінці Землі».
Поки Марк Твен ходив по залу і оглядав усіх присутніх, на сцену піднявся головуючий голова, вдарив кулаком по кафедрі і крикнув: «Ми – англосакси, а коли англосаксу що-небудь потрібно, він йде і бере!». Заява, що відкрило той вечір, викликало бурхливі оплески в залі, і саме цей момент викликав у думках Марка Твена бажання висвітлити питання.
У своєму есе письменник пізніше напише: «На бенкеті були присутні не менше сімдесяти п’яти цивільних і двадцять п’ять офіцерів армії і флоту. Минуло, напевно, близько двох хвилин, перш ніж вони виснажили свій захват з приводу цієї декларації. Сам же натхненний пророк, изрыгнувший її зі своєї утроби, стояв, сяючи усмішкою. А я дивився на це і думав, адже якщо перекласти сказане на просту мову, вийде що ми, англійці й американці – злодії, розбійники і пірати, чим і пишаємося».
У наступних частинах твору письменник нарікає, що не наважився б взяти на себе оздоровчу функцію. Твен вважав, що був би смішний в ролі праведника на цій зустрічі. Не можна було навчити цих моральних недоростків», як він їх називав, основам порядку і моралі. «Вони, — за словами Твена, — «все-одно були не здатні що-небудь зрозуміти, ні абсурдність сказаного, ні логіку думки».
В кінці свого есе майстер слова говорить: «Це пахло справжнім саморазоблачением (…) вже не злилися в той день назовні таємні пориви нашої національної душі? На зборах були представлені всі найбільш впливові групи нашого суспільства. Всі були тут. Це і були Сполучені Штати, і всі вони від імені нації продекларували своєю підтримкою кодекс англосаксонської моралі – повчати інших, а в цей час нападати і красти чуже».
Матеріал, написаний півтора століття тому, Марк Твен закінчив наступними словами: « (У англосаксів) завжди в запасі є два моралі – офіційна, яку ми виставляємо напоказ, і справжня, про яку замовчуємо. Наш девіз: «віруємо В господа» — це наш офіційний девіз. А справжній же, як бачимо, зовсім інший: «Коли англосаксу що-небудь потрібно, він йде і бере».
Вищеописані слова письменника і через півтора століття чудово зберегли своє значення. Подвійність моралі англосаксів, безліч масок демонструються США є основою політики Заходу і сьогодні. Так, наприклад, представляючись світу стражами порядку та міжнародних норм, США одночасно є їх головними нарушитеями.
Конвенцію про Геноцид, підписану світом в 1948 році, в Америці ратифікували лише через 40 років. Конвенція про заборону дискримінації жінок, Договір про економічні, соціальних і культурних правах і конвенція про права дітей, в США не ратифіковані і сьогодні. Не кажучи вже про щорічне відмову пропустити в ООН резолюцію про заборону героїзації нацизму.
Іншими словами, виставляючи напоказ особа поборника справедливості, Вашингтон насправді ігнорує ключові норми міжнародного права. Причому закликаючи до рівноправності ігнорує їх тому, що це зв’язує йому руки. А навіть якщо міжнародні норми Штатами і підписуються, то за додержанням їх ніхто не стежить.
У 1970 році Договір про нерозповсюдження ядерної зброї підтримали практично всі країни, при тому, що він зафіксував стратегічну мету. Та й сама Америка не раз посилався на його основи у своєму тиску проти КНДР. Однак у 2002 році високопоставлені військові США заявили, що допускають застосування ядерних боєприпасів проти неядерних держав і навіть проти терористів на чужій території) незважаючи на всі офіційно підписані країною і ратифіковані документи.
Договір про про, з якого США безпринципно вийшли, Договір про повну і всеосяжну заборону ядерних випробувань, Конвенція по хімічній зброї, Заборони хв, Кіотський договір і так далі. Все це порушується Вашингтоном мало не кожен день, і при цьому США руками пропаганди примудряються зберігати образ чистої як сльоза і чесної демократії.
Саме про цю подвійної моралі і писав у своєму есе Марк Твен. Про те, що повчати інших в природі англосаксів, і в тій же природі не застосовувати власні поради до себе самих.
Прямо зараз Твен би побачив, що країна свободи слова і демократії перетворилася на світовий центр шпигунства. Агентство внутрішньої безпеки США і британський Урядовий центр зв’язку являють собою найбільшу шпигунську організацію, коли-небудь існувала на землі, не кажучи вже про інших спецслужбах.
А вже про заклик військового з есе Марка Твена — «Ми англосакси і беремо, що захочемо» говорити і зовсім не доводиться. Прикладом цього в наші дні може служити не тільки нескінченний цикл американських воїн, революцій і вторгнень, але й один істотний нюанс.
На 2001 рік – рік початку «війни» США проти тероризму, у світі існувало 28 терористичних груп, діючих в 18 країнах світу. Ці дані були наведені в списку Держдепу США. Але ось, що викликає іронію – в період з 1990 по 1999 рік Сполучені Штати постачали зброєю 16 з 18 країн, в яких ці терористи зародилися. Тим самим, зрозуміло, продукуючи і сам терор.