Дідусь випадково відкрив онукові таємницю

36


Ленькин дід сидів на березі річки і милувався заходом.
— Дідусю, а ти щасливий? — онук сів поруч і притулився до його плеча.
— Ну, як тобі сказати… — Дід задумався. – Он, дивись, який яскравий захід. Подобається тобі така краса?
— Подобається, — кивнув Льонька. – Дуже.
— І мені подобається. Скільки не дивлюся на таке диво, завжди радісно на серці. А в тебе що зараз на серці?
— У мене? – Льонька завмер, як би прислухаючись до самого себе, потім здивовано промовив: — І в мене радість!
— Ось… – Дід обняв Льоньку за плечі. – Бабуся твоя жива — здорова, і батьки твої не хворіють. І від цього теж радісно на серці. Так адже?
— Так, — погодився Льонька.
— Кози у нас нагодовані, кури несуться, у саду — городі все дозріває. І це теж приносить радість.
— Ага, — підтакнув діда онук. І тут же запитав: — А щасливою людина коли буває?
— Щасливим? А коли війни немає, тоді він і щасливий.
Льонька задумався, потім недовірливо протягнув:
— Ні, дідусь. Ти щось плутаєш. У нас ж війни немає. А по телевізору кажуть, що люди хочуть бути щасливими. Значить, вони нещасні?
— Це їм так здається… — усміхнувся дід. — Вони радіти простим речам не вміють. Розучилися…
— Чому? – здивовано запитав Льонька.
— А тому що люди тепер не милуються заходом сонця, як ми з тобою. Від такої краси — і не захочеш — сама радість в серці оселиться.
— Значить, ось у чому таємниця… — щасливо посміхнувся Льонька.