Дитиноцентризм головного мозку

35

Мене задовбали не самі діти, а культ дітей. Дитиноцентризм, квітучий в нашому суспільстві лютим кольором.

Ось зараз запускають акцію «Діти замість квітів» — ніби як ті гроші, що батьки витратять на квіти до 1 вересня, пропонують відправити на благоЕкшн ність. БлагоЕкшн ність — це добре. Це просто чудово. Букет коштує 300 рублів рублів. Ну якщо хоче якийсь дорослий чоловік витратити 300 рублів на благоЕкшн ність — нехай витрачає, але чому тепер дорослій людині має бути соромно за те, що він витратить ті ж 300 рублів на букет вчителя своєї дитини? Чому мені повинно бути шкода дітей алкоголіків, наркоманів, просто асоціальних елементів? Вони діти? Так, вони діти. Про них піклується держава. Держава, якій я плачу податки. До 18 років їх містять, потім вони мають право вступати на бюджет, вони отримують пенсію від держави. Так, мені їх дуже шкода — ворогу не побажаєш такої долі. Але це не моя відповідальність. Я не хочу відчувати сором за те, що я не волонтерю або не займаюся матеріальної благоЕкшн ністю. Це одна сторона дитиноцентризму.

Друга сторона — це те, що мірилом успішності вважається дитина. Знайома каже мені: «Ти зрозумієш, коли у тебе буде сім’я…» До речі, у мене є чоловік. Чим не сім’я? А в неї чоловіка не було. Однак свою сім’ю вона вважає повноцінною. Ау, мені 25, які діти? Хто взагалі вирішив, що відразу після Загсу потрібно викидати контрацептиви і люто робити дітей — «справжню сім’ю»? І чому це ми раптом стали «несправжньої сім’єю»? У мене взагалі-то і документальне підтвердження є.

Про автобуси теж весело. Я з превеликим задоволенням уступлю місце вагітній жінці — їй важко. Але так важко вашому 6-8-річній дитині? Ні, я їду з роботи, я на підборах. Я не буду жертвувати своїм комфортом заради дитини, тим більше що у дітей енергії — хоч відбавляй.

Йдемо далі, чому мені доводиться попереджати родичів, щоб вони не брали немовляти на мій день народження, наприклад? Та хоча б тому, що однорічна дитина в минулий раз включив плитку, коли його батьки віддавалися радощів спілкування. Я в свій свято теж не має намір стежити, щоб дитя не зламало що-небудь собі або що-небудь у мене в квартирі. І восьмирічного теж краще не брати. У мене маленька квартира, а народу багато, я не хочу займатися спілкуванням з ним замість гостей. Більше того, я не хочу, щоб він гойдався на моєму кріслі, на якому можна гойдатися, чіпав мої статуетки, сувеніри, кільця — тому що він може їх зламати (упустити, згубити), а вони мені дорогі. Але немає ж, коли він був меншим, він ламав все на своєму шляху, в тому числі і мої речі. А що, це ж дитина, йому можна. І навіть потрібно. Адже це він, виявляється, розвивається. І так, його постійно просять читати вірші. Йому це не подобається, та й читає він їх огидно. Навіщо мучити мене і дитину? Що за цирк з кіньми?

Школа. Вчителі погані, до дитини не знайшли підходу. Ага. А якщо чадо під час уроку розкидає предмети зі столу вчителя, псує сумку і ховається під парту? Ну ок. Вчителі погані. А батьки в білому пальто.

Шановні батьки, ніхто не зобов’язаний любити ваших дітей. Просто, благаю, прищеплюйте їм хоч якісь норми поведінки. Хоч трохи. Шановні благоЕкшн ники! Допомога — це добре, але не за чийсь рахунок. І ще: діти стануть дорослими, і таке от відношення до них в дитинстві зіграє з ними злий жарт. Спойлер: вони будуть думати, що їм все повинні.