Хіросіма — не Фукусіма

27

Воістину вірна думка, що сон розуму породжує чудовиськ. Особливо, коли справа стосується такою незрозумілою для більшості теми, як радіація.

Я гуманітарій. Шалено люблю класичну літературу, історію, успішно отримала професію юриста, яку обрала собі сама. Мені ніколи не зрозуміти красу математичних формул і не оцінити всієї краси логарифмів. Тим не менш, фізика і хімія повз мене в школі не пройшли. Дивно, як вони примудрилися пройти повз голів переважної більшості оточуючих мене людей.

Чим інакше пояснити, що кожен другий знайомий мені чоловік, який дізнавшись, що я під час довгоочікуваної поїздки в Японію цієї осені збираюся провести три дні в Хіросімі, ставив один і той же питання: «А ти радіації не боїшся?»

Не боюся. Я боюся людської дрімучості, яка мене оточує. Я прекрасно провела три теплих сонячних дня в цьому невеликому, красивому місті з привітними жителями, в якому нехай і не забувають про страшну трагедію серпня сорок п’ятого, але живуть далі і радіють мирного синього неба над головою.

А ви, любі мої, вчіть історію і фізику, перш ніж ставити такі питання. Задовбали, сил немає.