Казка про щастя

34


Жив на світі хлопчик. Не маленький уже, але й не великий, як це здавалося з першого погляду. І от, зібрався він якось в інтернет, за порадою розумних людей. Мовляв, щастя тепер можна знайти тільки в інтернеті.
Ну, так, подумав хлопчик, раз мама пішла в інтернет і досі не повернулася, і тато теж звідти давно не повертався, отже, правду кажуть люди. Дітей адже кидають тільки нещасні люди. А ось знайдуть батьки щастя, може і повернуться. І я, поки їх поруч немає, своє пошукаю.
Тільки він увійшов в інтернет, тільки зібрався зачинити за собою двері, як раптом чує, хтось за спиною плаче. Озирнувся, а там його бабуся.
— Ти чого плачеш, бабуля? – запитує малець.
— Як мені не плакати? — прошамкала стара. – Ти йдеш, і щастя моє забираєш.
— Де відношу? Нічого я не беру! Ти що, бабуля? – Хлопчик навіть вивернув кишені, щоб показати, що вони порожні. – Та й взагалі, я скоро повернуся.
— Ага… Як же… Так і батьки твої говорили, коли йшли.
— Тобі добре, у тебе щастя вже є, а вони своє тільки шукають, — заступився за батьків син. – І взагалі, не заважай людям щастя шукати. Люди — істоти вільні. Так по телевізору говорять.
— Ну, йди, йди… Шукай… — кивнула бабуся. — А я тоді перестану платити за електрику та інтернет, і це для мене ще одним щастям буде. Пенсія у мене не гумова.
Адже і стримала своє слово, стара. Через місяць прийшли злі електрики і телефонщики – ближче до ночі прийшли, спеціально — і перерубили дроти і кабелі. І тут же повернулися додому мама з татом, і хлопчик повернувся. Хоч і в темряві, але розгледіли вони один одного, давай обніматися. «Ах, щастя-то яке, що ми знову разом! Тільки чому так темно? Бабуся, а ти коли за електрику платити будеш?»
Показала їм дулю бабуля, і пішла до сусідки серіал дивитися.
З тих пір живе ця сім’я щасливо. Правда, їм довелося навчитися самим заробляти гроші — щоб лампочки в будинку горіли. А в інтернет вони виходять тільки по великій нужді, іноді — по роботі…