Мамою клянусь

27

З самого ранку добре одягнена жінка років під п’ятдесят мало не в істериці:

— Дайте мені сюди вашого директора!
— Добрий день, що у вас сталося?
— Мене ваші продавці обдурили. Я купила минулого місяця у вас холодильник, а потім я дізналася, що у вас знижки пенсіонерам. Поверніть мені гроші.
— Але ви не схожі на пенсіонерку.
— Ну і що? У мене мама пенсіонер. Ви зобов’язані попереджати про знижки.
— Вибачте, але ми не зобов’язані всім розповідати про знижки. Для цього у нас є інформаційний стенд, там все написано.
— Ви зобов’язані! А ваш стенд все одно ніхто не читає!
— Ми не зобов’язані, але якщо ми бачимо, що покупець похилого віку, ми йому пропонуємо знижку.
— Ви мене не чуєте! У мене мама — пенсіонер! Їй 85 років, вона з ліжка не встає. Я що, повинна її на собі тягнути?
— Я думаю, що у всіх є родичі-пенсіонери. Це не означає, що ми повинні всім знижки робити. Але якщо б ви попросили знижку для своєї мами-пенсіонерки у день придбання, ми напевно пішли б вам назустріч.
— Так ви зобов’язані! Зобов’язані робити нам знижки! Ви обкрадає нас — простих людей, користуєтеся тим, що ми нічого не знаємо!
— Взагалі-то ми взагалі не зобов’язані робити знижки. Знижки пенсіонерам — це наше добровільне рішення.
— Не брешіть! Добровільно вони… та ви й копійкою подавіться. Ви зобов’язані! Вам держава компенсує, я знаю. Ви знижки не робите, а наші гроші собі привласнюєте! Я на вас в суд подам.

Пішла. Спробувавши грюкнути дверима, зламала доводчик.