Марш військовополонених в Москві: що залишилася за кадром

29


17 липня 1944 року вулицями Москви пройшли залишки розбитих в Білорусії німецьких дивізій. Цей захід повинно було вселити в радянських громадян впевненість, що ворог вже зломлений і загальна перемога не за горами.
Думали, що це кінець
Як це ні дивно, ідею параду військовополонених по вулицях радянській столиці підказала німецька пропаганда. В одній з трофейних кинохроник голос за кадром повідомляв, що браві солдати німецької армії вже пройшли переможним маршем по вулицях багатьох столиць Європи і тепер на черзі Москва. Радянське керівництво вирішило не позбавляти їх такої можливості, але довелося марширувати в якості переможців, а переможених. Марш німецьких військовополонених обіцяв стати потужним пропагандистським ходом.
Очевидці тих подій сходяться на думці, що поява німців на вулицях Москви справило ефект вибуху бомби». Незважаючи на те, що про майбутній марші двічі оголосили по радіо в 7 і 8 ранку, а також повідомили на першій шпальті газети «Правда», у деяких москвичів велика кількість німців в столиці спочатку викликало подив і навіть паніку.
Всього в параді переможених взяли участь 57 600 полонених німців – переважно з числа тих, хто вцілів у ході масштабної операції Червоної Армії «Багратіон» по визволенню Білорусії. У Москву були відправлені лише ті солдати і офіцери вермахту, кому фізичний стан дозволяв витримати тривалий марш. Серед них – 23 генерала.
До організації «німецького маршу» були залучені представники різних родів військ. Так, охорону військовополонених на іподромі і Ходинському полі забезпечували структури НКВС. А безпосереднє конвоювання здійснювали військовослужбовці Московського військового округу під командуванням генерал-полковника Павла Артем’єва: частина з них рухалася на конях з оголеними шашками, інші йшли пішки з гвинтівками напереваги.
Дослідники, що мають доступ до архівів, стверджують, що німців готували до параду всю ніч в одному з московських передмість. Полонені схоже і не підозрювали до чого вся ця затія. Один з учасників маршу, рядовий вермахту Гельмут К. після повернення до Німеччини напише: «Ми думали, що нас готують до показового розстрілу!».
Хода повалених початок шлях від іподрому в 11 годин ранку. Спочатку рухалися по Ленінградському шосе (сьогодні це ділянка Ленінградського проспекту), далі по вулиці Горького (нині Тверська). Потім полонених розділили на дві колони. Перша у складі 42 тисяч людей на площі Маяковського повернула за годинниковою стрілкою на Садове кільце. Кінцевою метою ходи був Курський вокзал: дорога зайняла 2 години 25 хвилин.
Друга колона, в яку входили ще 15 600 військовополонених, з площі Маяковського повернула на Садове кільце проти годинникової стрілки. Німці пройшли Смоленську, Кримську і Калузької площі, після чого звернули на Велику Калузьку вулицю (Ленінський проспект). Кінцевим пунктом маршруту була станція Канатчиково Окружної залізниці (нині район станції метро Ленінський проспект). Весь шлях зайняв 4 години 20 хвилин.
«Поносний марш»
Прохід військовополонених по вулицях Москви, як відзначали очевидці, обійшовся без серйозних ексцесів. Берія в звіті Сталіну писав, що москвичі вели себе організовано, іноді були чутні антифашистські гасла: «Смерть Гітлеру!» або «Сволоти, щоб ви подохли!», але частіше лунали привітальні промови на адресу партії та Червоної Армії.
Показово, що на заході були присутні безліч іноземних кореспондентів. Керівництво країни сповістила їх про майбутню подію раніше, ніж самих москвичів. Також до зйомок заходу були залучені тринадцять операторів. Сталін потурбувався, щоб інформація про марші повержених ворогів була донесена до широких кіл світової громадськості. Він уже не сумнівався в остаточній перемозі.
Символічним актом став проїзд вулицями столиці поливальної спецтехніки, після того як з ним пройшли німецькі колони. Як записав відомий прозаїк Борис Польовий, машини «мили й чистили московський асфальт, знищуючи, здається, і самий дух недавнього німецького ходи». «Щоб і сліду не залишилося від гітлерівської нечисті», – так говорилося в киножурнале, присвяченому маршу німецьких військовополонених.
Ймовірно, це було сказано не тільки в переносному сенсі. Справа в тому, що НКВС під страхом розстрілу заборонив полоненим залишати колони – от їм і доводилося справляти нужду прямо на ходу. Як свідчать очевидці, московські вулиці після проходу військовополонених мали, м’яко кажучи, непривабливий вигляд. Можливо це було наслідком посиленої годівлі німців напередодні маршу: їх забезпечили посиленою порцією каші, хліба та сала, після чого травний тракт і дав слабину. Недарма в масах закріпилася інша назва маршу військовополонених – «поносний марш».
Користувач під ніком Redkiikadr на одному з форумів розповідав, як його прабабуся зіткнулася з полоненим німцем, який дивом минув охорону і забіг у Великий Каретний провулок, де відчайдушно намагався добути їжу. Однак дуже швидко його виявили і випровадили до решти.
А в цілому серйозно постраждалих не було. Тільки четверо німецьких військовослужбовців після закінчення ходи звернулися за медичною допомогою. Решту розподілили по вокзалах, завантажили у вагони і відправили для відбування покарання в спеціальні табори.
Звучить тиша
Присутній на марші військовополонених письменник Всеволод Вишневський розповідав, що з боку спостерігачів не було прояви видимої агресії, хіба що хлопчаки кілька разів намагалися жбурнути в бік колони камені, але конвоїри їх відганяли. Зрідка на адресу поваленого супротивника летіли плювки і «добірний матерок».
Розглядаючи фотографії цієї події, яких сьогодні безліч в мережі, можна побачити в цілому стриману реакцію москвичів на маршируючого ворога. Хтось дивиться гнівно, хтось показує фігу, але частіше впадає в очі спокійний, зосереджений, трохи презирливий погляд стоять по обидві сторони вулиці людей.
Заслужений працівник культури Російської Федерації, Володимир Пахомов, якому на той момент було 8 років, добре запам’ятав, що полонені намагалися не дивитися по сторонах. Лише деякі з них, за його словами, кидали байдужий погляд на москвичів. Офіцери всім своїм виглядом намагалися показати, що вони не зломлені.
На площі Маяковського один з німецьких офіцерів, побачивши в натовпі радянського військового з золотою Зіркою Героя СРСР, показав у його бік кулак. Ним виявився розвідник і майбутній письменник Володимир Карпов. У відповідь старший лейтенант руками зобразив на своїй шиї подобу шибениці: «дивись, що тебе чекає», – намагався сказати він німцеві. Але той продовжував тримати кулак. Карпов пізніше зізнавався, що тоді у нього промайнула думка: «Яка гадина! Шкода, не прибили тебе на фронті».
Художниця Алла Андрєєва не захотіла побачити німецьких військовополонених, її відлякала «средневековость цього задуму». Але з розповідей своїх знайомих, які побували на марші, вона запам’ятала дві речі. Пильні погляди німців на дітей, яких притискали до себе матері і плач жінок, причитавших «ось і наших так десь ведуть». Ці розповіді закарбувалися в пам’яті художниці «прорвалася до них людяністю».
Свій опис подій залишив нам і французький драматург Жан Рішар Блок, якого москвичі вразили своїм «гідною поведінкою». «Землистий, сіро-чорний потік полонених тек між двох людських берегів, і шепіт голосів, зливаючись воєдино, шелестіла подібно літнього вітерцю», – записав Блок. Особливо здивувала реакція француза москвичів на миття вулиць дезинфікуючою рідиною: «Ось тут-то російський народ вибухнув сміхом. А коли сміється гігант, це щось означає».
Багато хто з очевидців звертали увагу, як в гробовій тиші побрязкують порожні консервні банки. Хтось порахував, що їх навмисне змусили прив’язати на пояси полонених, щоб ті виглядали як блазні. Але правда куди більш прозаїчна. Німці просто використовували залізні банки в якості особистої посуду.
Користувач під ніком chess, який залишив коментар під фотографією з маршу німецьких військовополонених, розповів про інших звуках, вразили тоді його батька: «Він виразно запам’ятав тишу, що порушує лише шарканьем тисяч підошов об асфальт, і важкий запах поту, який плив над колонами полонених».
Тарас Рєпін