Ми будемо першим поколінням, що не залишить від себе слідів

16


Ми не залишимо своїх листів. Від себе з юності, коли все гостро і нерозділено, а пізніше розумієш, що не з тим. Ми не залишимо листів від себе старше, для друзів, з якими тужимо за неважливим колишнім днях. Ми не залишимо своїх почерків, затертими, м’ятою, складеною паперу, конвертів з адресами, штемпелями, іменами тих, кому і від кого.
Ми не залишимо фотографій. Вони всі згинуть в електронній суєті. Нам і зараз вже не вийняти свій фотоальбом, нам і зараз не надписати на звороті — нету обертів. Мені ніде написати, що це я, а це Женька, це Машка, це ми. Тоді-то, там-то, було добре. Не повертіти в руках, не помовчати, не згадати. А як підемо — не передати іншим. Ми не залишимо своїх осіб. Себе і тих, хто був для нас всесвіту, життям, думкою ночами.
Ми не залишимо щоденників. Коротких, довгих, розумних чи ні. Ніхто не зможе прочитати, в чому були ми і наші дні. Вже ми самі, через час, їх не зможемо прочитати. Не завели і не продовжили, не вивели у папір на друк, ні для себе, ні дітям, нікому.
Ми будемо першими, хто не залишить від себе слідів.
Вся наша життя зберігається в електронному вигляді. У комп’ютерах, які старіють і горять, на дисках, флешках, серверах якихось соцмереж, які пропали якщо — що тоді?
Не буде мемуарів, щоденників, записок, листів, фотографій різних років. Не буде біографій, почерків, все, що для кого-то залишається ниткою до нас, пішли назавжди. Ми будемо першими, хто розчиниться без слідів.
Привіт, епоха гаджетів, комп’ютерів і соцмереж.
Ти примудрилася нас стерти. Ти перемогла наші я.
Павло Суботін