Моонзундский «Беовульф»

90

Єдиний «справжній» німецький десант на радянсько-німецькому фронті
Олександр Заболотский
Роман Ларинцев
Про автора: Олександр Миколайович Заблотский – історик авіації; Роман Іванович Ларинцев – військовий історик.

Фото сайту wikipedia.org
У вітчизняній мемуарної та історичної літератури періодично спливає тема німецьких повітряних десантів, які нібито мали місце в початковий період війни. Однак якщо звернутися до німецьких документів, насамперед до щоденних зведень втрат Люфтваффе, до складу яких входили повітряно-десантні частини, то з’ясовується, що до кінця вересня 1941 року, коли 1-й парашутно-десантна дивізія була кинута під Ленінград, на утримання горловини німецького прориву у Шліссельбурґа, втрат десантних частин на радянсько-німецькому фронті не зазначено зовсім. Не зустрічалося нам і інших документально підтверджених відомостей про німецькі повітряні десанти.
На наш погляд, бездіяльності німецьких повітряно-десантних військ є логічне пояснення. По-перше, Критська десантна операція, що здійснила ефектне враження на противників Німеччини, коштувала парашутно-десантним частин Люфтваффе таких величезних втрат, що новий введення їх у бій повинен був виправдовуватися самою суворою необхідністю. Ну а, по-друге, саме цієї суворої необхідності не було, оскільки в перші місяці війна йшла якщо і не по планам німецького командування, то все ж не вимагала прийняття екстраординарних заходів та залучення додаткових військових контингентів.
Так що ж, німці не висаджували повітряних десантів на радянсько-німецькому фронті? Висаджували, причому лише один. Такий десантної операцією може бути визнаний тільки планерний десант на естонський острів Сааремі, або, як його називали в той час, Езель. Десант був висаджений в ході операції 42-го армійського корпусу 18-ї німецької армії по захопленню Моонзундских островів у вересні-жовтні 1941 року. Німцями були розроблені два варіанти її проведення. Один, передбачав висадку з Курляндії через Ирбенский протоку, отримав назву «Беовульф-I». Другий, фактично здійснений, – «Беовульф-II».
ПЛАНИ КОМАНДУВАННЯ
Десантна операція проводилася з материкової Естонії через Моонзундский протоку. До операції залучалися 61-я і 217-я піхотні дивізії зі значними засобами посилення. Мала ширина Моонзунд дозволяла використовувати навіть такі маломореходные десантні засоби, як штурмботы. Втім, німці зібрали для операції всі судна, що мало-мальськи придатні для перевезення десанту, попросили і отримали допомогу від фінів. Використовувалися і десантні кораблі спеціальної споруди, такі як пороми типу «Зибель» і швидкохідні десантні баржі типу F. Бойові кораблі Крігсмаріне з-за мінної небезпеки діяли в основному біля західного узбережжя Эзеля. Першою метою десантної операції став острів Моон (Муху), розташований на підступах до Эзелю і з’єднаний з ним дамбою.
Для успіху висадки на Моон необхідно було нейтралізувати берегову батарею № 43 (три 130-мм гармати, командир – старший лейтенант В. Р. Букоткин) на півострові Кюбассаар (острів Езель), яка заважала зосередження сил для майбутньої висадки і могла ускладнити саме проведення переправи через протоку.
З невідомої причини, розібратися з батареєю було доручено не армійцям, а Люфтваффе. Правда, особовий склад десанту, названого «група Бенеш» (по імені командира – гауптмана Бенеша), складався з роти елітного полку спецпризначення «Бранденбург». Третина роти висаджувалася на планерах, дві третини – на різнотипних судах, зібраних в естонських портах.
Висадка першого планерного десанту (п’ять планерів DFS-230) проводилася силами загону 6./LLG1. 13 вересня 1941 року загін, що мав десять планерів, прибув у Пярну, звідки і здійснював вильоти на десантування. Посадковий десант планувалося провести а-ля захоплення бельгійського форту Ебен-Эмаэль. «Бранденбуржцы» повинні були приголомшити радянських артилеристів, в буквальному сенсі звалившись їм на голову. Успіх повинні були закріпити основні сили десанту, що висадились з суден на узбережжі. Проте в реальності все пішло зовсім не за затвердженими планами.
ЦЕ ВАМ НЕ БЕЛЬГІЯ
Операція почалася 14 вересня. Мабуть, досвідчених судноводіїв у німців не знайшлося, тому групи десантних судів збилися з курсу і в заданому районі не висадилися. Не краще йшли справи і в планерного десанту, який замість вогневих позицій батареї висадився в кілометрі на північ. Це дало можливість бійцям Букоткина організувати оборону, а потім контратакувати противника. Для ліквідації десанту була виділена частина артилеристів під керівництвом старшого політрука Р. А. Карпенко. «Брандербуржцев» відтіснили до узбережжя, атака з боку моря була відбита біглим вогнем прямою наводкою, і становище врятувало лише втручання Люфтваффе. Літаки не тільки завадили нашим бійцям добити невдалих планеристів, але і скинули останнім надувні човни. На них німці змогли на наступну добу дістатися прийшли на допомогу кораблів. Батарейцам дісталися в якості трофеїв пістолети-кулемети, боєприпаси і навіть кілька фляг з ромом.
За вітчизняними джерелами чисельність планерного десанту становила 125 осіб. Але, враховуючи, що планер DFS-230 брав на борт тільки 8-10 бійців, число десантників було завищено з нашого боку в три рази. З німецької сторони проведення десантної операції виглядало наступним чином.
Першими, увечері напередодні операції, вийшла в море десантна флотилія з 17 різних плавзасобів на яких знаходилися 135 «брандербуржцев». Як вже було сказано вище, катери збилися з курсу, і вийшли до батареї Рандвере, звідки їх обстріляли артилерійським вогнем і розсіяли. Десантна група повернула назад і повернулася без втрат.
П’ять планерів з 44 десантниками на чолі з гауптманом Бенешем на борту піднялися в повітря в 5 ранку 14 вересня і через 40 хвилин були над метою, приземлившись в кілометрі на північ від батареї. Як тільки група стала висуватися до об’єкта атаки, вона опинилася під щільним вогнем, який постійно посилювався, тому «брандербуржцам» дістатися до батареї так і не вдалося. Німці почали поступово відходити до берега, вишколені диверсанти швидко зайняли кругову оборону і змогли протриматися до темряви, втративши п’ятьох убитими і сімох поранених. Близько шести годин вечора трійка Ju-52 скинула десантникам дев’ять гумових шлюпок, що відер чотири людини кожна. Чотири шлюпки разом з веслами потрапили в руки наших бійців, однак п’ять човнів, але без весел, потрапили за призначенням.
На цих човнах всі вцілілі солдати покинули острів. Сильна течія прижимало човна назад до берега, і лише величезними зусиллями німцям на чотирьох човнах вдалося вийти у відкрите море. Вранці 15 вересня їх змогли підібрати катери з десантної групи. П’ята шлюпка отдрейфовала назад до берега і знаходилися на ній вісім чоловік були знищені.
Операція зазнала повного фіаско. Загальні втрати десанту, за документами «Бранденбургу», – 11 загиблих, 8 поранених, 2 зниклих без вести. За іншими даними, втрати «групи Бенеша» склали 12 чоловік убитими, 4 пораненими і 6 зниклими без вести. У числі загиблих виявилася і двоє пілотів-планеристів.
ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ
Історія з невдалим планерним десантом мала ще одне нещасливе для німців продовження. Оскільки німці в будь-якій, навіть самій безнадійної ситуації докладали максимум зусиль для порятунку своїх «камрадів», увечері 16 вересня до місця бою вилетів рятувальний гідролітак He-59. Прибувши в заданий район екіпаж «хейнкеля» побачив запущені з берега білі ракети (як і було обумовлено в вымпеле, який був скинутий напередодні десантникам). Сівши на воду, гідролітак повільно поїхав до берега, але несподівано опинився під сильним рушнично-кулеметним вогнем перебували в засідці червоноармійців 1-го батальйону 79-го стрілецького полку. В результаті обстрілу літак загорівся, і екіпажу довелося рятуватися на надувних човнах, при цьому пілот і штурман були важко поранені.
Несподівано до спасающимся льотчикам, з берега по мілководдю кинулися дві людини, яким, незважаючи на обстріл, вдалося дістатися до надувних човнів. Це були два дивом залишилися в живих десантника. Вони розповіли льотчикам, що всі їхні товариші вбиті, їм самим вдалося втекти під покровом темряви, а скинутий десанту вимпел потрапив до супротивника, тому гідролітак чекала засідка. На щастя для німців, їм вдалося піти у відкрите море, де вони на наступний ранок були підібрані пошуково-рятувальним гидросамолетом.
ОСОБЛИВОГО ВПЛИВУ НЕ НАДАЛИ
Значно менше інформації по другому планерного десанту на Эзеле, який, за радянськими джерелами, був висаджений 20 вересня в районі Мустьяла. Десант чисельністю 150 чоловік був знищений бійцями 2-го батальйону 46-го стрілецького полку спільно з артилеристами 39-го артполку. У документах Крігсмаріне цей епізод згадується декілька пізніше як «перше застосування чотирьох 16-тонних планерів». Швидше за все мова йде про першому бойовому застосуванні важких десантних планерів Me-321 «Гігант» належали 1-го особливому загону великовантажних планерів. Загін, що налічував за штатом 5 планерів і 15 буксирувальників Me-110, базувався на Ригу.
Обидва планерних десанту не надали особливого впливу на хід боїв на островах. Ось яку оцінку дав, правда мимохідь, цим спеціальним операціями Люфтваффе швейцарський історик Юрг Майстер: «Взаємодія між різними видами збройних сил може бути оцінено як добре. Відхиленням від «генеральної лінії» стали Люфтваффе c їх невдалої висадкою «групи Бенеша» і не викликаним необхідністю використанням на Эзеле планерів «Гігант».
Надалі транспортні частини, оснащені планерами, активно використовувалися командуванням Люфтваффе для постачання все частіше виникали на радянсько-німецькому фронті великих і малих «котлів». Але жодного разу – для висадки посадочних десантів.