Моє право на помилку

124

Я люто задолбался. Та задовбали мене саме вони — граммар-наці. За найменшу помилку вони готові четвертувати, відрубувати руки, ламати пальці, розстрілювати і т. д… І це все прямі цитати і тільки за один день! Причому не тільки за помилки в текстах, але і за особисті блоги і навіть коменти! Особливо приємно це читати (і чути) мені.

Справа в тому, що у мене дисграфія (в народі іменована «вродженої неписьменністю») — це нездатність опанувати листом при нормальному розвитку інтелекту. Я навіть в 9-му класі робив п’ять (!) помилки в слові з трьох (!) букв, що, здається, переплюнув навіть Петра I.

З допомогою спеціальних курсів, а також того, що я багато читаю, мені вдалося мінімізувати цей дефект і навчитися цілком грамотно писати. Я продовжую удосконалюватися в цьому питанні, однак, так вже вийшло, що помітити свої помилки я можу тільки постфактум — тобто вже після написання, та й то не завжди, тому я додатково перевіряю свої тексти з допомогою спеціальних програм. Але це не завжди зручно і можливо, особливо якщо пишеш з телефону або планшета, та ще й у власний блог або на сторінку.

І тут починається цирк з кіньми: набігає туєва хуча «дбайливців правопису» і починає буквально тикати тебе носом у твої помилки, навіть якщо це пропущений або не там поставлений знак пунктуації.

Ні, є, звичайно, нормальні люди, які пишуть в личку і намагаються якось допомогти уникнути таких помилок у майбутньому. Їм окреме спасибі, хоча 95% їх порад і правил у мене в голові просто не відкладаються.

Але набагато більше тих, хто висловлює своє різке «фе» такими словами і таким тоном, що дуже хочеться неграмотно і ще більш нецензурно послати куди подалі. А ще, дивлячись на них, розумієш, що рівень грамотності і рівень культури не завжди пов’язані між собою.

Неуважаемые граммар-наці, залиште мені моє право на помилку, бо ви просто нереально мене задовбали!