Окрошка пішла по політичній статті

13

Процес декомунізації, що розгорнувся в багатьох пост-соціалістичних країнах був непростий. І як натрапляв на дійсно важливі проблеми «оздоровлення» суспільства, так і на абсолютно комічні випадки.

Волею долі в Україні під руйнування соціалістичного спадщини потрапила… окрошка. Сам з подивом прочитав про це на російському порталі, що належить РИА Новости, але делікатно названому Україна.ру. Взагалі, звичайно, матеріал Андрія Манчука занятен саме своїм назамутненным невіглаством. Там і про Олену Молоховець, завдяки якій про окрошці дізналися в Росії. Про те, що «популярна сьогодні окрошка веде своє пряме походження від старовинного страви ботвиньї, яке виготовляли на кислому квасі». Про те, що «сама ця назва (окрошка) стало загальновживаним тільки на початку ХХ століття». Загалом, те, що виходить, коли журналіст вважає себе розуміються в будь-якому матеріалі краще спеціаліста. Буває.
Велика кількість подібних дурниць про минуле мимоволі змушує сильно сумніватися в твердження автора щодо більш близьких епох. Щось мені підказує, що на відміну від думки РИА потрапила окрошка в Україну задовго до Радянської влади.
Але, звичайно, аргументів проти останнього твердження у мене просто не виявилося. Справа в тому, що слово «окрошка» використовував в. І. Ленін для пояснення чого-то там політичного в роботі «Матеріалізм і емпіріокритицизм». І, слідуючи логіці РИА Новости, на цій підставі депутати можуть заборонити її в Україні. Мабуть, заборона нормальних сирів і тепер і грузинських вин до Росії залишив вже довічний слід в мозку російських пропагандистів. Вони і двадцять років потому будуть приписувати цей милий грішок всім оточуючим.
При цьому не можна сказати, що під ніж декомунізації в Україні, дійсно не потрапляють ті чи інші продукти. От тільки мова йде не про щах, окрошка або бефстроганов, а про торгових марках, що мають зв’язок з комуністичним минулим. Так, «советское» шампанське офіційно перейменували згідно декоммунизационному законом. Та ж доля спіткала «московську» ковбасу, демонстративно перейменовану на Івано-Франківщині в «бандерівську». А не далі як у квітні поточного року Миколаївська обласна адміністрація прибрала слово «стахановський» з назви місцевої марки хліба. І це дійсно, власна справа українців.
До речі, рівно такі ж процеси йшли в Європі багато століть. Згадайте, Велику французьку революцію. Після неї кудись зникли страви, названі на честь королівської династії (потім повернулися). А великий кухар Марі-Антуан Карем (ще в молодості) був змушений змінити своє ім’я (очевидно, подразумевавшее відсилання до Марії Антуанетті). У загальному і дійсно в 1790-х роки жити з таким ім’ям у Франції були приблизно, як з іменем Адольф в Радянському Союзі в 1941-м. Так і утворився громадянин Антонен Карем.
Так і наша власна історія залишила чимало кумедних картинок цього процесу «зречення від старого світу». В радянській кухні були речі професійні, кухарські. Які часто робилися якісно і на совість. А були й ті, що привносилися туди з політичної та ідеологічної області. З якими фахівці могли тільки співіснувати і підкорятися цьому диктату. Згадаймо низку смішних перейменувань наших страв в кінці 1920-х років, коли суп «прентаньер» став весняної юшкою, а «битки по-козацьки» перетворилися в битки під томатним соусом. Ну не любили тоді спогади про козацьку батогу.
Ви запитаєте, погано це чи добре – те, що відбувається сьогодні з кухнею в Україні? Спробую пояснити:
Будь-яка національна кухня – це складний культурний об’єкт, якому час від часу дійсно потрібна струс. Щоб по-новому подивитися навколо, переоцінити своє минуле, знайти шляхи в майбутнє. По суті справи, тут розгортається така ж сама еволюція, як, приміром, у тваринному світі. Ось тарганів все в житті влаштовує, і вони мільйони років живуть не тужать. Тільки нудно живуть. А якийсь маленький теплокровний звірятко все шукав де краще, підлаштовувався, розвивався. Відповідав на виклики оточення. І в результаті через ті мільйони років перетворився спочатку в мавпу, а потім і в людини.
Ось і будь-яка національна кухня теж повинна проходити через ці кризи. А вони можуть бути різні – голод і клімат, війна і зміна політичного режиму… Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Інакше і ми досі їли б «святу російську ріпу», так нахвалювали.