Олександр Росляков. Ми покарали Грузію за її випад проти нас. А наших фермерів – за що?

27

Опублікував Олександр Росляков

Після антиросійського демаршу в Тбілісі і спроби залізти там у морди знімальній групі телеканалу «Росія 24» Росспоживнагляд виявив раптом, що якість грузинського вина різко погіршився. А що він виявить далі? Що все хінкалі в Москві заражені хробаками, а в хачапурі сир прокис? Не вистачає зла на це лицемірство, ніби увійшло у плоть і кров російської влади.
Святе діло – покарати Грузію за образу нашого депутата, офіційно їй запрошеного, і за інше русофобське хамство. І тут не повинні обговорюватися моральний вигляд депутата, всякі абхазькі справи і якість російського ТБ. Репліки на кшталт «цим телевізійниками скоро почнуть бити морди не тільки в Грузії, але і в Росії» – паскудное зрада. У Росії – хоч бийте ногами, але за кордоном ніхто не повинен сміти навіть думкою чіпати наших депутатів і журналістів.
Грузія завдала нам дипломатичну ляпас – і за це повинна бути покарана, щоб і іншим не кортіло. Краще всього, звичайно – «рублем». Але саме за це, з прямим зазначенням провини, а не за те вино, яке є засіб, інструмент, а не причина покарання. Як і скасування нашого авіасполучення з Грузією – ніяка не турбота про безпеку росіян, на що навіщось почав кивати Пісків, звиваючись як шкіра на відомому місці:
«Яка ж гіпотетична загроза? Ви запитаєте у журналістів ВГТРК, наскільки гіпотетично там по зубах отримати! Вона не гіпотетична, фізична вона!»
Але дідька тягне наше керівництво за мову так брехати, шаркаючи ніжкою невідомо перед ким – замість того, щоб сказати: не в брову, а в око знахабнілим грузинам: не хочете по-хорошому, буде по-поганому!
Своєю брехнею, всіма цими недомовками і кривляннями ми самі собі завдаємо другу ляпас: ага, російський слон забоялся дати пряму відповідь облаявшей його грузинської моську! Ату його!
І ось вже грузинський президент Саломе Зурабішвілі, нітрохи не извинясь перед нами за той гавкіт, вішає на Росію всіх собак за зрив курортного сезону в Грузії, основний дохід від якого робили росіяни. І разом з найзапеклішими нашими опозиціонерами пропонує нам партизанської стежками пробиратися на літо в Грузію, де мовляв ненавидять лише злого Путіна, але не добрих росіян.
Звучить начебто і добре для російського народу – але знову-таки неприпустимо. Не сміють крила чорні нам Путіна топтати! Це лише наше право – препарувати і судити нашого слона. Ми можемо, якщо він нас сильно не влаштовує і якщо у нас вистачить на те духу – навіть скинути його. Але тільки ми, а не чужі моськи – бо якщо дати їм волю, вони не тільки завалять нашого слона, але і нас всіх обгложут до кісток – чому приклад наша покльовка 90-х на чужого черв’яка…
Але з цим нашим економічним покаранням за грузинський політичний злочин все більш-менш ясно. У будь-якому випадку це покарання сталося – нехай і під усім нашим лицемірним виглядом.
Але я іншого не розумію. Чому на цьому тлі піддаються не меншого покарання наші ж російські фермери, чиї торгові намети закрили цього літа по всій Москві, залишивши тільки рідкісні «ринки вихідного дня?» Тут у чому політика?
На такому ринку я познайомився з типовим російським мужиком з обпаленої сонцем мордою і його миловидної трудової дружиною. Їх бізнес: всю зиму орють на своїй ділянці в Курській області, висаджуючи там всякі розсади, унавоживая парники, щоб вже з весни дати перші плоди. З червня вони вже самі стоять за прилавком цього вихідного ринку, прикупивши на оптовому всякі овочі і фрукти з інших міст Росії і навіть з Узбекистану – інакше прогориш. При цьому будинку їх рідня, не розгинаючи спин, вирощує огірки, помідори, зелень, ранню бульбу і так далі.
– А чому ви торгуєте тільки у вихідні – в будні невигідно?
– Ще як вигідно! Пішла полуниця – її треба продавати кожен день, бо скисне.
– А хто заважає?
– Не дає управа.
– За хабарі від мережевиків, які щодня продають все те ж гірше за якістю і ціною дорожче?
– Цього я не знаю. Знаю тільки, що нам видали квиток тільки на ці два дні.
Але це нонсенс, марення! Зрозуміло, за що ми покарали Грузію – але за що цих обпалених сонцем російських фермерів?
Вони навчилися вирощувати в їх теплицях і на грунті такі огірки і помідори, в порівнянні з якими турецькі і ізраїльські, що продаються втридорога в наших супермаркетах – жалюгідне і нудотні подобу. Я навчився закуповуватися у цього фермера по вихідним на тиждень – і він жодного разу не підвів мене його товаром.
Але чому його підвело рідна держава, загнавши його в якийсь придаток мережевої торгівлі, що належить у нас на 100 відсотків іноземцям?
У нього троє дітей, один вже кінчає школу, задовбався з вибором життєвого шляху. Хотів би і гарної освіти, на що у тата вже з’явилися абиякі гроші; хотів би залишитися в татовому справі, розвивати його… Біда в одному: сам папа не знає напевно, чи дозволять йому надалі робити цей малий фермерсько-торговий бізнес – або одного дня зарубають його: мовляв Росспоживнагляд знайшов у ньому якісь вади. А що до освіти – якщо освічені люди ні в якій ніші нашої економіки по суті не потрібні, навіщо йти вчитися?
Сказати по правді, мене дивує цей мій новий знайомий росіянин з фермерського ринку нашого вихідного дня, всі скарги якого на наше життя і влада склав тільки я, ніяк не він. Він же, як казковий птах-трійка Гоголя, покірно тягне на своїх плечах наше сьогодення і майбутнє, ростить дітей, які напевно його не підведуть.
Він не піде, зрозуміло, ні бунтувати проти Путіна, ні проти московських глитаїв, які надіслали йому крихітний ділянку для його утлій торгівлі, яку він, як я бачу по ньому, міг би поставити на саму широку ногу. Мовляв спасибі й на тому, що є…
Але як же мені хочеться, щоб христові слова «Мені помста і аз воздам» коли збулися і на нашій розхристаною сьогодні Батьківщині! Не для того, щоб в пеклі згоріло ці організатори «ринку вихідного дня», немислимого ні в одній країні передової Європи, радеющей за своїх фермерів. А щоб цей курський мужик з його вмілими руками і обпаленим всій рідний несправедливістю особою став трудовим царем нашої країни, а не пригніченим її несправедливістю терпилою!