Події в Тбілісі – це виписка з медкарти

70

Євген Крутіков

Депутату Гаврилову пощастило, він не говорить по-грузинськи. Інакше його спогади про відвідини стародавнього Тбілісі, центр якого озвірілий натовп тепер готова знести в щебінку, були б ще більш зворушливими.
У часи СРСР з особливостями деяких етносів надто церемонилися. Почасти це було складовою національної політики імені «нової історичної спільності – радянського народу». Почасти тим, що зараз в інтернеті звуть «милотой»: ах, які вони запальні, горді, образливі. Південні, емоційні, наші.
Ближче до 1980-м грузинська безпосередність у вираженні емоцій і перебільшене ставлення до себе – таким красивим – стали трохи дратувати. А зараз, коли дипломатичних відносин між РФ і Грузією немає (і не передбачається), вже відверто дикунська поведінка так званого громадянського суспільства в Тбілісі може викликати тільки одну реакцію – на грані огиди.
Звичайно, в Москві знайдуться окремі люди, які або звинуватять у всьому російського депутата Сергія Гаврилова, або знову пошлються на емоційну природу «народного протесту» у Грузії, який уособлений в «Антиоккупационном русі» Давида Кацаравы. Але в реальності погроми і вуличні бійки в Тбілісі – це всього лише черговий приклад архаїчності і незрілості грузинського суспільства, яке скільки не демократизируй, а далеко від дитячого садка не уведешь.
Всі давно збилися з рахунку, скільки разів демократичний грузинський народ штурмував власний парламент. Цього разу західні ЗМІ називають цих штурмовиків «жителями Тбілісі», збиваючи тим самим емоційний акцент – ну обурилися чимось городяни, буває, це у них така демократія.
Насправді це ілюстрація до гасла «З нами можна мати справу» – демонстрація повної недоговороздатності на рівні підсвідомості. Самі покликали до себе гостей, самі ж щось накрутили в протокольному відділі, а потім взмахнули кулаками – і змусили гостей спішно покинути країну. Ну, за гостинність.
Так, опозиційним депутатам, вуличним божевільним з «Антиоккупационного руху» та іншим «мишистам в анамнезі» був потрібен який-небудь привід або якась подія, яке можна осідлати. Але погроми в центрі міста, зіткнення з поліцією та штурм парламенту – стихійні події, що йдуть від душі, які виростають з глибинної віри в те, що саме так і треба.
«Холодне серце грузина» («картвелис циві гулі») давно стало сатиричним прийомом – інтернет-мемом, з допомогою якого намагаються передати непередаване: пристрасть до насильства як до аргументу, що підтверджує тонку організацію народної душі. Рамок поведінки в ній немає взагалі, зате є лише здалеку забавна емоційність, що викликана психологічною травмою. Це вже не особливості національного характеру, а виписка з медкарти.
При цьому в країні на тонких струнах грузинської душі намагаються грати все без винятку, що перетворює місцеву політичну арену навіть не в балаган, аналогічний українському, а у вічний вогонь, у який періодично підкидають що-небудь вибухають. Що знову ж служить ілюстрацією до відомої приказки про людиноподібна істота з протипіхотних метальним зброєю ближнього бою в лапі.
Так навіщо ви тоді потрібні, такі емоційні, європейські і красиві? Відновлення дипломатичних відносин з Грузією для Москви давно вже не мета, і навіть не засіб. Тбілісі тут навчилися просто ігнорувати, за винятком кількох дипломатів, яким за гріхи їх дісталася покута рідкісного спілкування з пихатими грузинськими колегами в Женеві. Люди кривляться, але змушені виконувати свої професійні обов’язки.
Найбільш стійкі з тих, хто спочатку був налаштований до грузинської сторони суто позитивно, через кілька днів спілкування набувають витримку і відчуженість Будди,
оскільки їм доводиться терпіти не тільки зверхню поведінку, але відсутність базового виховання і елементарного смаку.
З настільки дивно організованим громадським свідомістю практично неможливо мати справу. Якщо ви спробуєте зараз щось сказати грузинському суспільству про те, що вести себе так в сучасному світі не можна, що тим самим ви просто дискредитуєте самих себе, то дізнаєтеся багато нового.
По-перше, винні росіяни. Все і окремо взятий Сергій Гаврилов, а волелюбний грузинський народ мав повне право рознести власний парламент і центр власної столиці.
Гаврилову, до речі, ще пощастило – він не говорить по-грузинськи, інакше його спогади про відвідини древнього Тбілісі були б ще більш зворушливими.
По-друге, росіяни винні у всьому. Просто тому, що великий грузинський народ не помиляється. Він нестриманий, щирий і емоційний, але ніколи не допускав помилок.
На цій високій ноті і треба б припинити спроби відновлювати відносини – хоч дипломатичні, хоч людські. У Тбілісі і навколо нього може відбуватися що завгодно, грузини можуть вважати себе ким завгодно, а Москву це не повинно цікавити в принципі.
Ми і без них чудово справляємося. А ось вони без нас не дуже.