Про санітарів суспільства

20

Всі погоджуються з тим, що ми живемо в суспільстві і тому повинні якось цей факт враховувати. Але далі починаються розбіжності.

Залишимо осторонь святих («Я живу для людей, а вони мають право витирати об мене ноги») і грішників («Ех, як приємно розсовувати цю чернь ліктями»).

Інші точки зору можна умовно поділити навпіл:

  • Свобода одного закінчується там, де починається свобода іншого, тому я обмежую свою свободу. Приміром, виходячи з метро, я притримую двері для позаду йде, хоча і хочеться з розмахом її відпустити, вона так прикольно гойдається.

  • Свобода одного закінчується там, де починається свобода іншого, тому навколишні повинні обмежувати свою свободу, щоб дати мені свободу. Наприклад, хочеться мені з розмахом відпустити двері метро — я так і зроблю, бо того вимагає моя свобода. А в тебе що, очей немає? Відірвися від смартфона. Пригальмуй, поки я пройду. Стукнуло по лобі? Так сам винен — що ж не дивився-то.

  • Другі, ви задовбали. Санітари суспільства доморощені. Коли вас стукне по лобі дверима, ви довго возмущаетесь, читаєте мораль, говорите правильні слова про суспільство. Але самі все одно продовжуєте відпускати двері не дивлячись.