Русофобія: Грузинам та українцям не можна, киргизів і узбеків – можна

58


Чергова криза у відносинах між Росією і Грузією оголив цікаву особливість російських медіа та публічних осіб: вибіркову уразливість на прояви русофобії
Автор:
Афанасьєв Андрій
Черговий транзит влади в Грузії від однієї прозахідної угруповання до іншого почався з гучного скандалу, в який виявилася замішана делегація російських парламентаріїв. Влада в цій закавказькій країні всі останні десятиліття переходить з рук у руки через вуличні заворушення, і в цей раз формальним приводом стало засідання Міжпарламентської асамблеї Православ’я.
Делегати з 23 країн минулого тижня з’їхалися в Тбілісі, засідання повинні були проходити в будівлі грузинського парламенту. Президент асамблеї, депутат Державної Думи Сергій Гаврилов повинен був знаходитися в кріслі спікера, що стало формальним приводом для провокації з боку прозахідних радикалів, які увірвалися в зал засідань з криками про те, що «окупанти, які забрали Абхазію і Південну Осетію», не мають права сидіти на таких почесних місцях.
Піднявся великий скандал, як по команді вивели на вулиці міста масовку, почалися сутички з поліцією, після чого російська делегація вирішила залишити Грузію. Очевидно, що депутати Державної Думи відіграли в цьому швидше другорядну роль, їх присутність стало формальним casus belli для початку чергового витка внутрішньополітичної боротьби грузинських західників і ультразападников.
Однак куди цікавіше розглянути те, як відреагували російські ЗМІ. Дискурс розділився на дві половини: федеральна преса як по команді початку відповідь нагнітання жорсткої антигрузинської риторики (формальний привід є – образу офіційної особи, русофобські вигуки і загальна агресія по відношенню до російської делегації). Опозиційні ж видання почали таке ж безмежне нагнітання любові до Грузії «в піку» офіційній Москві. Тут же почали лунати заклики їхати до Грузії і після заборони на перельоти, який російське керівництво ввело починаючи з 8 липня.
Русофобия: Грузинам и украинцам нельзя, киргизам и узбекам – можно геополитика
Якщо з ліберальною опозицією більш-менш все ясно і, цілком можливо, скоро вони будуть носити стрічки з кольорами грузинського прапора так само, як вони це робили з прапором українським, то до федеральним ЗМІ виникає ряд питань.

Очевидно, що такого роду образа з боку грузинської влади повинно було отримати гідну відповідь. Посадові особи, які не захотіли чи не змогли забезпечити безпеку російської делегації, повинні були опинитися під санкціями.
Але навіщо російські ЗМІ, як по команді почали закликати взагалі блокувати всі контакти з грузинським народом: не тільки ділові, але гуманітарні. І взагалі ця ситуація з політичного скандалу дуже швидко переросла у величезної кількості коментаторів в абсолютно примітивний «грузинофобский» дискурс.
Заклики вкотре заборонити ввезення на територію Росії мінеральної води «Боржомі» (підприємство, до речі, належить «Альфа-груп» олігарха Михайла Фрідмана), звичайно, звучать дуже войовничо, але хотілося б зрозуміти, де були наші коментатори, коли русофобія проявляла себе в інших куточках пострадянського простору.
Наприклад, коли в Казахстані починалася зараз вже у всю квітуча дерусифікація, а в соціальних мережах почали з’являтися заклики «різати росіян». Більш того, багато пишуть про те, що в цьому році багато акім казахських міст вперше не прийшли привітати російську громаду з Великоднем, що наводить на тривожні думки.
Хотілося б дізнатися, обурювалися наші оскорбившиеся, коли в Киргизії громили і плюндрували руські кладовища і теж, поки ще півголосом, але звучали обіцянки «вирізати» і за що-то «помститися».
Окремо треба поговорити про Узбекистані, де ще в 2011 році демонтували пам’ятник герою Великої Вітчизняної генерал-майору Сабиру Рахимову, єдиному узбецького генерала часів війни.
Русофобия: Грузинам и украинцам нельзя, киргизам и узбекам – можно геополитика
Русофобія в цій країні цвіте давно: регулярно відбуваються перейменування вулиць, названих на честь російських героїв Великої Вітчизняної війни, а апогеєм такої політики стирання історичної пам’яті стала спроба заборонити акцію «Безсмертний полк».
Як голосно звучали вимоги заборонити ввезення зібраних в Узбекистані іномарок, хто з політологів і журналістів рішуче відмовився від вживання плову?
Нарешті, хто з вельмишановних політологів з федеральних каналів хоча б напівголосно або пошепки зажадав закрити авіасполучення з Британією після скандалу навколо Солсбері і так званого «отруєння» Скрипалів?
Якщо серед тих, хто сьогодні накинувся на Грузію, є люди, возмущавшиеся і закликали до відповіді в кожному з перерахованих вище випадків, честь їм і хвала, їм дійсно небайдужа честь Росії на міжнародній арені, а русофобію вони вважають реальною загрозою.
Всі ж інші, хто помічає русофобію в тій чи іншій країні тільки по команді, нехай знають, що вони в черговий раз, усвідомлено чи ні, стають маріонетками в руках тих, хто намагається вбити якомога більше клинів між православними народами колишнього СРСР і Російської імперії. Грузію і Україну в нас можна звинувачувати в русофобії хоч кожен день, благо тамтешні русофоби кожен день готові постачати інформаційні приводи. А ось русофобію в інших країнах ми чомусь помічати не хочемо або не можемо.
Якщо вирішили берегти честь – свою, народу і держави, то треба робити це у всіх випадках, а не коли начальство накаже. Інакше так собі це честь.