Що стало б з Росією, якби не було революції 1917 року

88


Скільки витрачено було свого часу паперу на «доказ» історичної обумовленості, чи не неминучості «великої Жовтневої соціалістичної революції, але неможливо було приховати той факт, що ключовим моментом в ній стало подвійне рішення ЦК партії більшовиків від 10 (23) і 16 (29) жовтня про військовий переворот. Цього рішення могло і не бути. Ленін тоді зустрів різку опозицію деяких своїх соратників, які вважали, що більшовикам нема чого протиставляти себе іншим соціалістичним партіям, так як в Установчих зборах ліві сили повинні бути разом.
Колективне самогубство більшовиків
Ситуація складалася таким чином. 12 (25) листопада 1917 року повинні були відбутися вибори до Всеросійських Установчих зборів. Проведення виборів і підрахунок їх підсумків перебували у віданні незалежного від Тимчасового уряду органу – Всеросійської комісії з проведення виборів в Установчі збори. Хоча більшовики і нагнітали страхи, ніби Тимчасовий уряд не має намір скликати Установчі збори (а більшовики, мовляв, будуть гарантами його скликання), насправді у Тимчасового уряду не було можливостей перешкодити виборів в Установчі збори, як не змогли перешкодити цьому і більшовики.
Багатьом у партії більшовиків хотілося спокійного життя як легальної політичної опозиції. Ленін з квітня 1917 року, зі своїх знаменитих «Тез», постійно долав цей «парламентський ухил» своїх товаришів. Леніну довелося мобілізувати всі свої полемічні здібності та лідерські якості, щоб переконати більшість членів ЦК піти за ним спочатку в прийнятті гасла «Вся влада Радам!», потім у прийнятті курсу на збройне повалення Тимчасового уряду.
У опонентів Леніна в ті жовтневі дні наче було передчуття, що стане з ними особисто, якщо більшовики візьмуть владу. Двоє незмінно голосували проти насильницького перевороту – Р. Е. Зінов’єв і Л. Б. Каменєв – були розстріляні за вказівкою Сталіна в один і той же день, 25 серпня 1936 року. Але і підтримали Леніна, виходить, наблизили свою загибель. В. П. Мілютін був розстріляний у 1937 році, А. С. Бубнов і Р. В. Ломів – в 1938-м, Г. Я. Сокільників був убитий у в’язниці за наказом Сталіна в 1939-му, а Л. Д. Троцький – теж за наказом Сталіна, але в Мексиці в 1940 році.
М. С. Урицький був убитий в результаті замаху ще 30 серпня 1918 року. Він обіймав посаду голови Петроградської ЧК і, природно, опинився під ударом противників більшовиків. Не було б Жовтневого перевороту, не виникло б і ВЧК, і Урицький прожив би довше. Явно наблизили свою смерть роботою на виснажливих постах Я. М. Свердлов (голова ВЦВК, помер у січні 1919 р.) і Ф. Е. Дзержинський (голова ВЧК, 1926 р.). Та й сам Ленін, не візьми владу, витратив би менше сил і енергії, а також не був поранений в результаті замаху, явно вкоротити йому дні. Крім Сталіна, з того складу ЦК більшовиків тільки А. М. Коллонтай вдалося надовго пережити революцію і часи Великого терору. Оргія самознищення – ось що являла собою діяльність більшовиків в результаті перемоги в жовтні 1917 року.
Якщо ж більшовики послідовно стояли за союз з іншими лівими силами, то вони увійшли б в Установчі збори і стали б в ньому, а також у наступному російському парламенті, сильної лівою опозицією. І майже всі згадані діячі напевно б прожили більш довге життя.
Не було б громадянської і Другої світової воєн
Що можна було б очікувати для Росії у разі відмови більшовиків від захоплення влади наприкінці 1917 року? Насамперед, напевно, не було б громадянської війни. Адже вона спалахнула тільки у відповідь на встановлення диктатури більшовиків і на проведення ними соціалістичного експерименту. Навряд чи слід було очікувати встановлення якийсь контрреволюційної, правою, військової диктатури – така спроба вже провалилася в серпні 1917 року. Але, зрештою, ніяка права диктатура не змогла б завдати Росії стільки шкоди, скільки завдала диктатура більшовиків. Крім того, як показав світовий досвід у ХХ столітті, всі диктатури правих сил були короткочасними, а самою довгою виявилася як раз таки диктатура комуністів в СРСР.
Звичайно, політичний лад в Росії ще довго залишався б нестійким, і навряд чи парламентська демократія утвердилася в неї з першої спроби. Неминучими були б великі соціальні конфлікти. Можливо, від Росії відпали б багато території. Але хіба так чи інакше, Росія не втратила їх у кінці ХХ століття? Процес політичної трансформації простору колишньої Російської імперії розтягнувся б на кілька десятиліть, але країні вдалося б уникнути двох руйнівних криз – громадянської війни і початку 1990-х років.
Очевидно, в Європі 1920-1930-х рр. було б менше передумов для встановлення фашистських диктатур. Адже вони, як і Білий рух в Росії, теж виникли як реакція на радикальні, прорадянські руху в своїх країнах. Не було б радянської влади в Росії – європейські комуністи не мали б перед собою приклад для наслідування – не було б сильного лівого руху в Європі – не було б і протистоїть йому ультраправого руху. Отже, ймовірність виникнення Другої світової війни була б значно нижче.
А ось у зовнішній політиці Росія не змогла б стати нарівні з переможцями у Першій світовій війні державами Антанти. Адже до осені 1917 року російська армія була вже сильно деморалізована, фактично розвалена. Найбільше, що їй залишалося в такій ситуації – протриматися до моменту перемоги західних держав над Німеччиною. Після Лютневої революції Росія вже не могла розраховувати розжитися Константинополем та іншими територіальними придбаннями. Шанс на це зберігався тільки при царському режимі і міцної армії. Але, не уклавши Брестський мир, Росія не потрапила б у міжнародну ізоляцію, а також могла розраховувати на отримання репарацій з переможеної Німеччини.
Назавжди залишиться таємницею, що в дійсності керувало Зинов’євим і Каменевим, возражавшими проти повстання. Втім, якщо вони в якийсь момент провидели свою долю, то ще одна загадка – чому в ті фатальні дні жовтня 1917 року це проявилося лише у двох з них всього керівництва більшовиків.