Свічка в навантаження

46

Я сам невіруючий, але до віри інших людей ставлюся нормально — це особиста справа кожного. Цілком розрізняю віру і релігію. Російських православних попів я відношу не до віруючих, а до бізнесменам — нав’язливим, не надто досвідченим і невихованим.

Ховали недавно стареньку родичку.

— Ось тут вам треба заплатити 5000 рублів. Тут 400 рублів.
— Так, а чому ось тут ще 200?
— Це ми за неї свічку поставимо на дев’ятий день!
— Ні, дякуємо, ми самі через дев’ять днів поставимо. Швидше за все, в іншій церкві.
— Це ж треба! По-іншому ми не можемо!

Трохи по пиці не дав, чесне слово. Але буваю і на іншій стороні.

Їду в звичайній московській маршрутці попереду, з водієм і милою дівчиною. Раптом дівчина починає швидко хреститися. Напевно, мій погляд говорив про багато, так як вона запитала мене: «Що не так?» Я не знав про такий дивний спосіб прояву віри в громадському транспорті, і здуру ляпнув, що все в порядку — просто згадав фільм «Пункт призначення». Відчувши себе ідіотом, вибачився і вийшов. Лише потім церкву біля дороги побачив. Розумію, як такі, як я, вас задовбали — вибачте, будь ласка.