Такі різні і такі однакові

15

Задовбав підвид людини «халявщик високодуховна». У ньому дивним чином поєднуються височина, відчуженість від усього земного і впевненість, що оточуючі повинні піднести їм все самі на блюдечку з блакитною облямівкою.

Моя двоюрідна сестра Н. викладає сольфеджіо в музичному училищі. Її оклад не покриває вартість проїзного на метро. Надбавки, премії та інші доплати ситуацію змінюють мало — думаю, прибиральниця, яка миє її під’їзд, отримує не менше. Сім’я у нас велика і розгалужена. Представники старшого покоління родичів відчувають до музики великий пієтет: мабуть, це якось пов’язано з тим, що ніхто з них не знає ні однієї ноти і не в змозі вірно наспівати навіть найпростішу мелодію, тому музиканти здаються їм присвяченими в якусь велику таємницю. І саме тому вони вважають, що всі рідні і двоюрідні сиблинги повинні бідну в прямому і переносному сенсі дівчинку підтримувати, тому що у неї покликання, а займатися всякою нудною поденщиной кшталт підготовки абітурієнтів до вступу вона не повинна, це не для таких тонких натур і дуже стомлює. Закиди типу «Ось деякі тут збираються у відпустку, а Н., між іншим, третій рік ходить у старому пуховику, могли б дати їй грошей!» у нас в порядку речей (цікавитися, скільки років пуховики самих «деяких», звичайно, не стануть). Питання «Чому у Н. покликання, а платити за це повинні ми?» вважаються непристойними. Ставлять їх тільки всякі відщепенці зразок нас з братом, які, звичайно, ні фіга не тонкі і не творчі, тому можуть і зобов’язані вистачати підробітку, викроювати копійки і втомлюватися скільки їх душі завгодно.

К. був відрахований з другого курсу місцевого кулька ще при Єльцині. Версії про причини цієї події сильно різняться залежно від аудиторії, його поточного настрою і сьогочасних тенденцій. Чи То справа в банальній академічної заборгованості, то в політичних мотивах, то чи мала місце якась таємнича історія. Не здивуюся, якщо правду не пам’ятає навіть він сам. Все це час він підробляє де попало, пекельно бухає і вживає якісь таблетки, які, якщо їх змішати з пивком, торкают. Паспорт втратив роки три тому на якийсь вписку і новий ніяк не зробить, тому що для цього потрібно протверезіти і приїхати кудись вчасно. Всім новим знайомим старанно сідає на вуха з розповідями про тяжку долю невизнаного артиста, намагаючись струсити з них бодай щось- добре слово, халявну випивку, зайняти (безстроково, звичайно) грошей, пожити місяць-другий в їхньому будинку… З усіма потім шумно свариться, тому що вони не розуміють тонкої душі, і активно обливає помиями перед наступними благоЕкшн никами.

Б. — брат моєї подруги. Людина не творчий, але високодуховна — віруючий. Точніше типовий представник підвиду «городянин православнутый»: народився і живе в мегаполісі, але чомусь старанно намагається відтворювати там архаїчний устрій життя, причому не реальний, а наявний лише у нього в голові. Біблію не читав, якщо не вважати дитячого переказу, зате ніколи не спізнюється на службу в церкву. Свою місію як християнина бачить у тому, щоб народити якомога більше дітей і виховувати їх у строгості, місцями межує з відвертим самодурством — треба ж хоч за чийсь рахунок самостверджуватися), відростити довге недоглянуту бороду і багато міркувати про духовної місії віруючої людини. Працює, не перевтомлюючись, не здивуюся, якщо взагалі в підсумку кине працю, щоб більше часу приділяти молитві. Любить скаржитися в усі інстанції, як йому тісно з дружиною і п’ятьма зайчиками на типовій однокімнатній галявині, і одночасно таврувати інших скаржників за недостатню віру і прагнення долати труднощі. Твердо знає, що оточуючі «безбожники» йому по труну життя повинні. Дивується, коли «безбожники» цікавляться, з якого, власне, рожна, і обіцяє їм геєну вогненну.

Як же ви, такі різні і такі однакові, дістали!