Ти не пройдеш

267

Наша столиця велика і прекрасна, і я часто ходжу по ній пішки — тому, що люблю, і тому, що не вмію водити. І мене задовбали паркани. Ще ні в одному місті я не бачила стільки парканів.

Типова ситуація: треба пройти від А вулиці до вулиці Б, яка йде паралельно з нею, а між ними стоять будівлі. Здавалося б, якщо будівлі не впритул, фасад до фасаду, то в чому проблема: взяв і пройшов по стежці між ними від вулиці А до вулиці Б по шляху, найбільш близьким до прямого. На практиці виходить так: на півдорозі від А до Б ти впираєшся в паркан, який йде навколо чергового будівлі, починаєш йти вздовж паркану, мріючи його обігнути, все більше отклоняешься від курсу, нарешті обходиш і — вуаля! — утикаєшся ще один паркан. В результаті ти, чортихаючись і спізнюючись, повертаєшся на вулицю А і йдеш в обхід.

В центрі так зазвичай буває, коли заходиш в симпатичну подворотенку, сподіваючись пройти наскрізь, але на протилежній стороні подворотенки тебе чекають замкнені ворота. Заради чого вони замкнені, якщо з іншого кінця в подворотенку все одно можна потрапити?

А трохи далі від центру — житлові будинки, які обносятся парканами, заважаючи тобі добиратися до метро на десять хвилин швидше кожен день.

Я розумію, що у власників будинків, може бути, є свої причини: мало, районні гопники облюбували їх дитячий майданчик або хулігани дряпали машини… Тому і пишу, що не задовбали люди, що ставлять паркани, а самі паркани. Давайте вже придумаємо, як повернути собі нормальний вільне місто.