Тітонька Нудьга

59


Коля був жвавим хлопчиком, ходив у садок, у старшу групу. Але по вихідних, любив він повалятися в ліжку.
Якось у суботу батьки вирушили з ранку раніше по справах. Перед відходом вони синові покарали:
— Ти, Коля, вже великий, посидь вдома один. А щоб сумно не було, помалюй, книжки почитай.
-Ні, — подумав Коля. — Я краще до приходу мами і тата валятися на ліжку буду.
Батьки пішли, а Коля знову ліг в ліжко. Лежав, відчуває, нудно стає. Коля знехотя встав з ліжка, взяв книжку з казками, знову ліг у ліжко, став розглядати картинки. Раптом чує:
— Коля, ти навіщо книжку надумав читати? Ану кинь її Давай краще побездельничаем, поскучаем.
Дивиться хлопчик, в кріслі біля вікна сидить тітонька, вся в сірому, і уважно на нього дивиться.
— Ви хто? – із завмиранням серця запитав Коля.
— Я сіра нудьга, — відповідає тітонька, і як позіхне. – Я в двері прошмигнула, коли батьки йшли. Кинь книжку, кажу. А то мені вже погано.
Послухався Коля, закрив книжку, лежить, нудьгу роздивляється.
— І не треба на мене так дивитися, — знову заворчала тітонька в сірому.
— Як – так? – не зрозумів Коля.
— З таким палким інтересом, — пояснила нудьга. – Ти дивись на мене з нудьгою. А то мені не по собі стає.
— Гаразд, гаразд, — знову погодився Коля, і позіхнув.
— От молодець. Вмієш адже правильно себе вести, — похвалила його нудьга. – Ти лови частіше, і мені приємно буде.
— Так я ж виспався, — каже Коля. — Позіхають, коли спати хочуть.
— Коли нудно, теж позіхають. І не сперечайся зі мною.
Коля став позіхати. Довго позіхав, аж рот захворів. І нудьга не відстає, позіхає. Потім їй набридло. Каже:
— А від нудьги іноді роблять дурниці. Давай сірниками побалуємось.
— Ні! — злякався Коля. — Від сірників пожежі бувають. Мама говорила.
— Чого?! Ти ще будеш сперечатися? Не хочеш, не треба! А я за сестрою збігаю. Її лінню звуть. Вона любить з сірниками пограти. Тільки ти не закривайся. Ми — скоро.
Стала нудьга з крісла, і — в коридор. Як грюкне там дверима.
Коля вискочив з ліжка, закрив вхідні двері на всі замки і давай всякі справи робити! Підмів підлогу, полив квіти, і навіть картоплі почистив.
За роботою час швидко промчало. Раптом дзвінок у двері. Коля — на всяк випадок сховався під диваном. Прислухався, а це не нудьга —
це мама з татом повернулися.
— Ура!!! – кинувся син на шию батькам.
— Ура!!! – закричала мама, побачивши на кухні начищенную картоплю.
Тато нічого не закричав. Він потиснув руку сина і сказав:
— Ну, ти, Микола, і молодець!