Тренуйтеся на кошенятах

36

Літо, відпустки, кілометрові черги в залізничні каси. Вже пару років невідомо навіщо добові і попередні каси поєднали в одному приміщенні, при цьому віконець, природно, в два рази більше не стало.

Стоїмо в черзі до віконця з табличкою «Працює учень». Учень — тітонько років сорока. Черга з трьох чоловік обслуговували близько півгодини. Так, я все розумію, потрібно розібратися, щоб не помилитися і не відправити людей не туди. Але набір одним пальцем зі швидкістю 20 символів в хвилину — це занадто. Чергу нервує. За сорок хвилин до закриття учениця ставить табличку «Каса не працює». Як раз підходить наша черга, і тітонько погоджується нас обслужити, а інших проганяє в сусідні віконця. Чергу звіріє і вперто стоїть.

Якщо багато лізуть в віконце з питаннями: «А який найближчий до ***?», мій маршрут повністю досліджений і розписаний аж до часу відправлення та номерів поїздів — тетечке залишається тільки вбити в базу запит та повідомити місця. Довгий-довгий тикання пальцем, звірка з тетрадочки за кодом міста — з горем навпіл два квитка пробила. Справа Екшн шла до поїзда «Івано-Франківськ — Львів». На спроби тетечки в різних варіаціях написати назву, попутно отгавкиваясь від обуреної черги, система повідомляла про помилку.

Тітка вирішила ввести код міста. Бачу, що друкує львівський. Не встигаю заїкнутися, як тітка тисне Enter, не ввівши пункту призначення, і система видає: «Місць немає», про що «учень» повідомляє мені тричі. Бачу, що на пояснення піде багато часу, прошу перевірити ще раз і натякаю на помилку. Тітка зникає в сусідній кімнаті хвилин десять, повертається з папірцем, знову вводить неправильно назва міста, але нарешті-таки знаходить правильний код.