«У розхід!»: чому угорців і есесівців червоноармійці не брали в полон

119


Іноді в полон могли не брати просто тому, що колись було з полоненими возитися: треба наступати далі, а не залишати значну частину бійців для супроводу бранців… Тоді могли розстріляти полонених. Але частіше в полон не брали солдатів конкретних категорій. У війни є свої негласні правила. Тільки вони стримують стихію жорстокості, і тільки милостиві воїни можуть розраховувати на милість свого ворога. Навіть під час Великої Вітчизняної війни, коли небачені раніше звірства стали буденністю, деякі підрозділи або категорії бійців вермахту заслужили жахливими кривавими злочинами особливу репутацію, яка не дозволяла належать до них солдатам і офіцерам розраховувати на помилування.
Снайпери
Наприклад, зазвичай червоноармійці не брали в полон, а відразу розстрілювали або інакше вбивали німецьких вогнеметників і снайперів. Тому ті, якщо вчасно усвідомлювали можливість полону, викидали «докази» — свої гвинтівки або дорогоцінні оптичні приціли. Снайперів боялися і ненавиділи: один снайпер міг убити сотні людей, причому найчастіше ті гинули у муках, так як снайперу вигідніше поранити, а не відразу вбити ворога. Поранений приверне до себе помічників (тобто нові цілі) і буде кричати, ніж налякає товаришів. Німецький снайпер Йозеф Аллербергер, який воював на Східному фронті і вбив не менше 257 червоноармійців (у тому числі кількох жінок), цинічно зізнавався у своїх мемуарах: «Я не раз бачив, як нелюдські крики поранених мною російських бійців деморализовывали їх товаришів, і радянська атака різко слабшала і припинялася»; Аллербергер «намагався вдарити в живіт якомога більше бійців», а також прагнув потрапити в область нирок, щоб «поранені починали буквально по-звірячому кричати і вити». І він розумів, що за таке його ні в якій полон не візьмуть: «Снайпера, який потрапив у полон, чекала жорстока розправа». Перед кожним великим боєм Аллербергер наглядав місце, куди б він міг сховати свою гвинтівку у випадку раптової появи поруч з його окопами росіян.
Есесівці
Військовослужбовців СС, організації, визнаної злочинної, також нерідко не брали в полон. Саме есесівці обслуговували «фабрики смерті» — концентраційні табори; це саме вони брали участь у нелюдські експерименти над людьми, проводили етнічні чистки, розстріли євреїв і комуністів, розправи з мирними жителями, жінками, дітьми… Для їх жорстокості не було жодних рамок, вони не мали ніяких уявлень про військової честі. Своїми злочинами вони насолоджувалися і пишалися. І у відповідь отримували ненависть і презирство. Червоноармійці по заслугах називали їх «звірами». Перед полоном багато есесівці зрізали нашивки або надягали іншу форму, щоб не провокувати червоноармійців і не опинитися тут же розстріляними. У дивізіях СС також служило багато ненависних червоноармійцям мародерів з союзних Німеччини країн – угорців, румунів, чехів, фламандців і т. д. Їх часто застосовували в каральних операціях проти партизан (а значить, вони вбивали мирних жителів, тобто партизанських «пособників»).
Слава їх була настільки дурна, що навіть генерал Ватутін всупереч всім правилам відкрито віддав наказ «угорців в полон не брати», «відразу у видаток» — під Воронежом угорські частини накоїли стільки звірств, що сподіватися на милість вони не могли. Навіть після війни есесівці приховували своє минуле і бігли в країни Латинської Америки, так як їм доводилося боятися не тільки судового переслідування, але й помсти мисливців за нацистами, іноді займалися самосудом.
Власовці
Не можна сказати, що звичай не брати в полон колабораціоністів було масовим в Червоній армії. Ні, діяли ситуативно, і багато чого залежало від конкретної частини і настрої радянських солдатів. Дуже багато хто не міг стримати свою ненависть до зрадників і розстрілювали здаються власівців на місці. Артилерист Михайло Кано згадував, що «нікого з нас тоді не цікавили причини, чому колишній червоноармієць став служити німцям, з ідейних чи сообраениям, або що б в таборі військовополонених з голоду не померти…» До власівцях ставилися з безмежною ненавистю. Кано описував епізод, прозошедший на його очах з колоною полонених власівців: «Один з танкістів сів за важелі Т-34 і врізався в цю колону, став тиснути, кого встиг. Танкіста потім віддали під трибунал…»
Якщо навіть ціною своєї свободи і ризику для життя красноармееец міг так вчинити, то що вже говорити про момент здачі в полон у бойовій обстановці – тут часто власівцях не давали пощади. Ветеран Л. С. Свердлов згадував про одному випадку — його частина оточила комора з засіли всередині власовцами: «Знищили всіх до єдиного, в полон їх ніхто брати не збирався».
Костянтин Дмитрієв