Велика Китайська вина

24

Я народилася і виросла в Казахстані, але вчуся в Росії і вдома буваю рідко. І в кожен з цих приїздів мені доводиться зустрічатися з гаряче улюбленими родичами, більшу частину з яких, будь моя воля, я б взагалі ніколи в очі не бачила, але треба.

Я не буду скаржитися на нескінченні «О-О-ой, ка-а-ак ти схудла!», «Ну що, знайшла там собі нареченого? Як немає? Ану признавайся, вистачить брехати!» і інше, інше, інше… Ні, задолбали мене зовсім інше. Моя спеціальність пов’язана з досить складним іноземною мовою. І кожен з родичів просто вважає своїм обов’язком вигукнути: «А скажи що-небудь!» або «А як буде [слово]?» Доводиться відповідати. Так от, мене задолбали те, що ці питання задаються виключно щоб пореготати над тим, як звучить слово, повторити його, нещадно исковеркав, поржать ще раз і потім ще раз повторити десять зіпсута варіант.

Ще є категорія тих, хто починає обурюватися: «Навіщо воно тобі треба, від цих китайців немає ніякого сенсу, роблять одне гівно, їх же навіть зрозуміти не можна, цвірінькають свої „сяо-мао“, пишуть не по-людськи…» — і далі в такому ж дусі.

Грішить цим не тільки рідня, але і майже всі, хто дізнається, що я вчу мову. Але проблема в тому, що сторонньої людини можна легко і невимушено послати в далеку надовго, а з родичами це не прокотить: вони образяться на мене і на моїх батьків за компанію, і винна буду саме я.

Я не розумію, чому саме таке ставлення. Ну, я вчу китайський, хочу поїхати в Китай. Я люблю цю країну, люблю цю мову, і від ваших «дотепних» знущань над ним у мене скоро кров з вух піде. Давайте будемо поважати інші мови і культури, а?