Вийми та поклади онуків

145

Моя дорога бабуся просто одержима тим, щоб видати мене заміж. Її не цікавить ні моя думка з цього приводу, ні сам передбачуваний чоловік, ні те, як ми будемо жити. І де. Вона вже ніби між іншим сказала мамі: «Видай за першого ліпшого».

А в мене диплом на початковій стадії, немає свого кута, де можна було б влаштувати особисте життя, і немає бажання в принципі її влаштовувати, я хочу зосередитися на своїх заняттях іноземною мовою. А їй потрібні правнуки. Навіщо? Достеменно невідомо.

Навіть якщо вони в мене будуть, то я точно не довірю, бо вона захоче від них того ж, чого і від мене, тобто стереотипної манери поведінки середньостатистичного «нормального» людини (народився, садок, школа, інститут, весілля, двоє дітей, робота в офісі).

Відносини — це не тяп-ляп і весілля, на якій ти не п’єш, тому що на третьому місяці. А якщо таке все-таки сталося, то треба ж думати, що діти — це не просто прикраса у сім’ї, як якийсь африканський тотем з поїздки, який припадає пилом на полиці. Дітьми треба займатися, на них потрібно витрачати гроші, навчати їх. А якщо дітей не буде, то за стандартом моєї бабусі це неправильна сім’я.

Задолбали. Хочу сама дбати про наявність або відсутність відносин, а не вислуховувати претензії від бабусі.