Я не Ольга, я Антон

62

Колись я написав сюди свою сумну історію «Тому що не можна бути на світі красивою такою». І ось на днях дізнався причину!

Заходжу в один дуже відомий банк, а треба сказати, що я не маю з ним ніяких справ рівно з тих пір, як років п’ятнадцять тому отримував на картку зарплату на одній із старих робіт. Подаю паспорт, операціоністка вбиває дані — і якось дивно на мене дивиться. Ретельно. Уточнює дані навідними питаннями. Що намагається змінити в комп’ютері, не виходить, підкликає колегу, мовляв, треба поміняти дані, а у мене прав не вистачає. Та приходить з ключем-кнопкою, тикає, не виходить. Кудись дзвонять, кличуть когось ще…

Загалом, вся ця катавасія триває хвилин п’ять, бігають працівники, що там колупають, я сиджу і потихеньку починаю думати, що треба хапати паспорт і тікати, поки не прийшли співробітники серйозніше, які в масках і з автоматами. Нарешті дзвонять комусь самому головному, той, мабуть, йти не хоче, вимагає сказати йому причину, співробітниця мнеться і нарешті пошепки, щоб я не чув, зізнається: «Треба клієнту поміняти підлогу, чоловік жінкою записаний».

Ахаха, наш улюблений банк, припини вже!