Я не їм дітей

63

Я язичницями, і мене задовбали.

Зрозуміло, я їм дітей, а тих, що не їм, приношу в жертву на всіх святах пачками.

Мені зовсім не шкода дати сарафан на спектакль або сфотографуватися. Тільки я разом з сарафаном прийду, а то були випадки…

Ну да ладно, це ще нічого — люди, може, почнуть впізнавати щось про свою рідну культуру, але от інших товаришів я не розумію.

«Ти ж хрещена!» — залізний аргумент прихильників Самої Головної Церкви. Вибачте, що в чотири місяці не сказала: «Не хочу».

«Ти ж на Дону народилася». Це якщо фінт з хрещенням не вийшов.

«А якщо ти язичницями, то чому у тебе мобільник є, комп’ютер, телевізор?» Хлопців, а ви чому не в печерах живете?

«Так ти точно сектантка! Дивись, квартиру в тебе заберуть — будеш знати!» Досить дізнатися тих, хто перебуває у громаді, щоб зрозуміти, що тут немає організації, структури, комерційної основи. Організатори вкладають самі свої фінанси.

«Ти що, це ж первісне суспільство!» По-любому. А ще язичники не милися, ходили голі, їли тільки сире м’ясо або взагалі голодували. Лазні, сарафани, сукні, вишивка, постоли, зруби, пісні, волхви, капища — це все нам принесли в десятому столітті, а заодно і спустили предків з дерев.

«Та це ж ганьба!» Всі, у співрозмовника закінчилися аргументи. Після того як я вперше побувала на святі, я майже тиждень була в шоці: хороводи, пісні, ігри, обряди, де кожен жест має сенс, вбрання, на які дівчата витрачають не один місяць… Все це обміняли на задушливу комірчину зі свічками, тужливі розспіви, важкий запах ладану і похмурі сірі ганчірки.

Я не проти інших релігій. Я не розумію вас, але не більше. Я не буду лізти до вас зі своєю вірою. Так не задалбывайте і ви мене.