Якою була аспірантура в СРСР: з архіву в архів

43

Мій шеф, професор Медведєв Олексій Іванович, порекомендував мені тему «Партійне керівництво науково-технічною творчістю студентів у XI п’ятирічці (на прикладі вузів Пензи, Куйбишева та Ульяновська)». Не треба плекати ілюзій щодо науковості таких робіт. По суті, будь-яка гуманітарна дисертація, хоч завтра, хоч докторська, — це кваліфікаційна робота, що показує вміння її автора працювати з архівними документами, робити на їх підставу якісь висновки, аргументувати їх посиланнями на авторитети… Ось, власне, і все. Ну, так, в науковий обіг було потрібно ще ввести якусь кількість джерел, раніше невідомих, і дати їм оцінку. І, зрозуміло, з оглядкою на К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна і чергового генсека, яким в цей час став Горбачов. Тобто це була свого роду гра, але за правилами. «Чорне з білим не дарувати, так і ні не говорити» — ось щось на зразок цього.

У Куйбишеві в 1985-1988 рр. функціонував парк, в якому була влаштована виставка всілякого зброї – гармати, танки, літаки… Цей знімок під час прогулянки в парку. Автор стоїть біля КС-19.
Тим, хто рано встає, сам Господь подає!
Незабаром всі наші аспіранти з інших кімнат з’їхалися разом, і я запропонував економії заради харчуватися спільно. Мовляв, буду готувати на всіх через… гастриту нервової на пошті (недешево дісталося мені все ж надходження), ну а хтось картоплю чистити або сміття прибирати, ну і щодня розрахунок витрат і грошова «знижка» порівну. Хтось погодився, хтось ні, і пішла у нас «колективна життя». Вранці я завжди вставав дуже рано, варив манну або рисову кашу (на одного добре її не звариш!), але всякий раз по-різному: сьогодні з курагою (з ринку), завтра з родзинками (те ж саме), потім з чорносливом, потім з сиропом від малинового варення (внесок одного з моїх колег), потім підйом 8.00 всіх інших, процедури, сніданок (причому зрозуміло, що була там не одна тільки каша…), і ми всі дружно виїжджали в партархів. А там нас вже чекали справи за зазначені роки, і ми їх переглядали на предмет пошуку інформації, і тут же замовляли нові. Спочатку ОК КПРС Куйбишева і РК КПРС, потім парторганізацій вузів.
Щодо посилань на центральні архіви – а мати їх слід було жодної дисертації того часу, мій шеф дав мені мудре повчання: «А ви візьміть поки цитати і посилання на їх джерела) з інших, близьких вам дисертацій. А потім вже коли будете працювати там самі, ви може бути щось інше знайдете, а поки у вас буде хоч щось! Дуже мудра порада для початківця, чи не так?!
Про що аспіранти говорили за чаєм?
В годину в архіві починався перерва на обід, і ми їхали в «общагу». На обід був дієтичний суп з курки (з ринку) з вермішеллю, рисом, галушками або просто «суп картопляний», щі з свіжої капусти, молочна локшина. Відповідно досить дієтичними були і другі страви, а потім – чай.
Після обіду «за законом Архімеда» ми всі валилися спати і спали до 3-4 годин. Потім слідувала побудка, чай, і ми бралися за писанину. Чомусь так вийшло, що у нас у всіх з собою виявилися біло-помаранчеві друкарські машинки югославського виробництва «Тревеллер де-люкс», і ми всі бойко приймалися на них стукати. В сім годин у нас був легкий вечеря, слідом за яким ішли розмови «за життя». Адже всі ми були люди одного кола, достатньо дорослі, у всіх сім’ї, вдома залишилися у кого-то чоловіки і діти, у кого-то дружини і діти, і всім було що розповісти про себе і… своєму шляху в науку.
Аспірантка з Астраханського інституту рибництва розповідала, наприклад, як у неї там навчаються в’єтнамці та корейці (північні) і як вони відвозять із собою наші велосипеди, холодильники і пральні машини: «Залізо, однак, лагодити можна!»
Аспірант з нашого ПВАИУ теж розповідав багато цікавого про курсантів з країн Африки, Індії та інших екзотичних країн. Але, основна частина розмов, звичайно, крутилася про те, де краще знайти матеріал, на яких архівних фондах що є, коли і в яку відрядження найкраще просити. Розмови ці іноді затягувалися до години ночі, а вранці ми все одно вставали по будильнику і… знову починалася круговерть – архів, будинок, стіл, друкарська машинка.
Какой была аспирантура в СССР: из архива в архив Аспирантура,история,СССР
А це автор сидить за друкарською машинкою «Тревеллер», але не у своїй кімнаті, а в кімнаті аспіранта-першокурсника А. Жаркова. У нього було хобі – фотографія, тому наклеєні на стіні фото. За спілкуванням і робота йде веселіше.
Наукова організація праці!
У кожного була своя «методу» роботи і своє «оформлення» кімнати. У наших аспіранток – квіти на вікнах, фіранки, серветки. У одного аспіранта кімната була аскетична до жаху: ліжко, стіл з машинкою, вішалка і відро з водою в кутку біля батареї, щоб випаровування насичували повітря вологою! Вранці він займався йогою, стояв на голові і ходив з голим торсом в одних спортивних штанях. Мені, навпаки, чомусь там завжди було холодно й поверх светра я одягав ще жилетку з козячого хутра, а зверху ще і шкіряний піджак. Загалом, парочка ще та… Студенти на нас оглядалися.
Ну і робота… у мене була своя НОТ – вздовж стін були натягнуті мотузки, на яких скріпками кріпилися аркуші паперу з архівними виписками. І я їх рухав у міру потреби, а потім, використавши, складав у папку «Використані». Всякий раз, коли відчинялися двері до мене в кімнату, потік повітря їх піднімав і вони голосно шелестіли… але зате і робота йшла швидко.
Нагадаю, що нам доводилося одночасно і лекції по заводам читати, і вести заняття, заміщаючи «старших товаришів», і брати участь у засіданнях кафедри та у партійних зборах, і все це вимагало часу. А ще треба було купувати їжу!
Проблема «гречаної каші»
У Куйбишеві як раз в цей час ввели талони на продукти харчування. Які саме, зараз я точно вже не скажу, але точно пам’ятаю, що нас найбільше цікавили талони на ковбасу! Їх нам приносив зав. гуртожитком і давалися вони рівно на півмісяця і тільки в магазини свого району. Тобто виходиш з партархива, заходиш в магазин, а там ковбаса і черги немає! Але… фіг тобі її продадуть – не твій район! Приїжджаєш в свій – ковбаси немає! Ранок йдеш – є ковбаса, але черга… а в тебе через двадцять хвилин або заняття, або лекція, або партзбори. А завтра вже 16-е число і… невитрачені талони твої «накриваються мідним тазом». Зате на ринку було все, що душі завгодно, тим і харчувалися. Правда, хтось ходив і в студентську їдальню, але… там траплялося в супі траплялися таргани, та й все інше було… на такому ж рівні, і ми намагалися туди не ходити.
Вдавалося нам, аспірантам, поїсти навіть… гречаної каші, але це історія особлива і дуже кумедна. Справа в тому, що крім нас, аспірантів, викладачів, при кафедрі були і аспіранти – випускники цього вишу, і серед них одна молода і дуже симпатична дівчина, батько якої був, ну скажімо так – дуже відповідальний партійний працівник. Її чоловік проходив службу в моїй Пензі і зі мною йому було передавалися посилки, так що довелося побувати у неї в гостях, і не тільки мені, але і всім моїм друзям аспірантам, оскільки колектив у нас був тісний, розваг мало, і ходити в гості один до одного було, мабуть, головною розвагою. Наприклад, приходять люди до мене, а я готую чергову ТВ-передачу і на столі у мене стоїть дивовижний всюдихід з банок з-під сиру «Янтар». Ну і до неї ми, траплялося, заглядали, і вона нас завжди (спасибі їй від всієї душі!) пригощали гречаною кашею. Ну, ми її «гречаною кашею» про себе і прозвали і… уговаривались по-черзі, коли кому з нас йти до неї в гості!
Партійна принциповість в дії!
І, до речі, було так, що на обговоренні готової роботи ніхто з «старших товаришів» не став підігравати «обкомівській дочці» і зауважень накидали їй стільки, що їй, сердешній, довелося потім мало не три місяці їх виправляти. Точно так само «зарубали» і нашу «астраханку», яка на один день приїхала на обговорення перед виходом на захист, а з-за зроблених зауважень була змушена залишитися в Куйбишеві більше ніж на місяць. Одягу вона, природно, з собою ніякої не взяла і ходила весь час або в своєму парадному плаття або… в махровому халаті. Повернулася вона з нами в «общагу» і почалася у неї істерика: «Я не дружина своєму чоловікові! Я не мати своїй дитині! Я цю сволоту… я… Ах, вони…» Довелося дати їй півсклянки коньяку, щоб хоч трохи заспокоїти!
Так що, як я вже підкреслював, поганого в епоху СРСР було предостатньо, але ось…принциповість у питаннях ставлення до науки, нехай навіть такий, як історія КПРС, була. Хоча… ми самі багато разів цю науку обсмеивали, говорили, що цілком можна написати дисертацію на тему: «Партійне керівництво Бабою-Ягою», з головами – «Баба-Яга і ступа: питання історіографії та першоджерела»; «К. Безсмертний і роль партії в підборі і розстановці кадрів», ну і так далі…
«Бордо» — саме те!
Потім, правда, коли всі зауваження були виправлені, все подальше пішло як по маслу. Хоча, треба було враховувати «дрібниці». Наприклад, готову роботу потрібно було друкувати не просто на папері, а на дуже гарному папері, а набирати у «хорошій друкарки», а не самому, з помилками… Палітурка замовлявся в єдиній на весь Куйбишев майстерні, причому для дисертацій з історії КПРС він не міг бути червоного кольору, але не міг бути і чорним, зеленим і синім. Пристойним вважалися різні відтінки бордового, а… «Блакитний не в тон. Сюди бордо і сірий тут під тон!»
До переплетеним томів дисертації (3 штуки), потрібна особлива папка для паперів у ВАК, з кишенями і гніздами для трьох ручок різного кольору – опонентам. «Чорний» – найстрашніший опонент, писав зауваження своєю! І все це треба було знати, знаходити, купувати, витрачати на це гроші. Правда, тут вже зазначалося, що працювали аспірантам платили досить велику стипендію – 90 р., але все одно без допомоги з дому осилити всі ці витрати було складно. Чи доводилося заробляти лекціями, ТВ-передачами, статтями в газетах і журналах.
Миші, кішки і кислі щі…
Крім партійного архіву доводилося ходити в архіви вузів, що було справою воістину мерзенним. Усі вони у той час були буквально переповнені пилом і пахли або кішками, або мишами, або щами з квашеної капусти, якими харчувалися з баночок бабусі-берегині. Що в медінституті, що в політехнічних, як у Куйбишеві, так і в моєму пензенському, а також і у всіх інших «порядок» був один. Виняток становив КУАИ, де архів знаходився у світлій і чистій кімнаті, але працювати там було дуже вже складно – і це не можна, і то таємно, словом «секрети на кожному кроці».
Про те, як нас, аспірантів, посилали «на картоплю», я як-то тут вже писав («Особливості науки в СРСР або аспіранти на картоплі»,11 липня 2017), але слід підкреслити, що мій шеф, наприклад, не прийняв цю обставину до уваги, а дав завдання до 25 травня написати введення і першу главу, і додав: «Треба встигнути!» І довелося вести з собою машинку, і там в їдальні колгоспу все це писати. Начебто це добре – поєднання фізичної і розумової праці, однак такий ось «комунізм» мені тоді дуже не сподобався…