За течією з дулею в кишені

72

Задовбали мене такі скритні бунтарі. Все-то їх не влаштовує, в усьому вони бачать посягання на їхнє право вибору та свободу Екшн . Але висловити свою позицію відкрито, аргументувати і перти проти системи — ніколи. Вірніше, вони пруть, тільки подумки, десь у себе вдома, обговорюючи проблему з сусідкою за чашкою чаю.

Ще в школі мені траплялися такі недо-бунтарі: шкільна форма їх не влаштовувала, бачте. Носили джинси — вважали себе крутими і зухвалими, прущими проти правил. Але що на ділі? При вигляді директора, яка могла зробити зауваження за зовнішній вигляд, відразу згортали в найближчий туалет, і виходили звідти тільки хвилини через 3, щоб напевно вже не зіткнутися. Раз боїтеся, значить, не впевнені у своїй правоті, звідки тоді стільки гонору, що ви круті і зухвалі?

В студентстві ще веселіше. Тут вже ніби як всі повнолітні, а значить, за законом навіть можна все. Виходять покурити не в загальну курилку у дворі, а за кут, щоб ректор не побачив. Ну так, ректор затятий захисник ЗСЖ, і що? А якщо хтось із одногрупників з тусовок, вечірок і гулянок викладав фото в інтернет, відразу починалося — «видали, я тут з сигаретою, а то мама побачить, вона не знає, що я курю» або «видали, батьки не знають, що я п’ю». Ау, тобі вже більше 18 років, маєш повне право вибору, труїти тобі власний організм чим-небудь чи ні. Скажи прямо: так, я курю, бо мені це подобається, це мій вибір, я усвідомлюю наслідки, і не треба мене виховувати. Не можеш? А твій тоді це вибір? Сам-то згоден з тим, що ти робиш?

Колеги на роботі незадоволені вказівками шефа. На кухні і в курилці тільки й чути: «Не буду я робити ці документи, це взагалі не моя робота», «Подумаєш, з обіду на півгодини пізніше повернувся, зате я затримуюся постійно, не має права мене оштрафувати», «Ось ще придумав дрес-код, мені ж спекотно влітку в сорочці і краватка тисне, не буду я це носити». Думаєте, хоч один з них висловив свою думку начальнику? Ні, ні один. Перший зробив всі документи, мовчки підібгавши губи, другий щось промимрив, що на обіді затримався з незалежних причин, і більше цього не повториться, а третій так і сидить в тридцятиградусну спеку в сорочці і краватці (правда, знімає краватку, коли начальник на годину раніше йде додому).

Але задовбали мене вони зовсім не своїм існуванням, а тим, що їх, виявляється, задовбали я, тому що вискочка, найрозумніша, хорт, нахабна, не як всі і бажаю випендритися. І все це про мене говорять тільки тому, що я не пливу по ненависному течією, а сміливо висловлюю свою думку, і роблю те, що вважаю за потрібне.

У школі я дотримувалася форми, але в середніх класах носила бордовий піджак замість чорного. Не було у нашої сім’ї грошей тоді на хороший чорний, до того ж організм мій ріс, і купувати кожен новий рік було накладно. З мамою ми вирішили, що рік-два походжу в маминому бордовому, який сів після прання і став мені в розмір, а вже у старших класах можна буде купити чорний, коли рости перестану. У суботу по настрою могла прийти в школу в джинсах і білій блузі. Одного разу у мене відбувся діалог з директором з цього приводу, де я щиро заявила, що в Європі цілком практикується п’ятничний вільний стиль одягу, і оскільки половина школи все одно не дотримується форми, то і я дозволяю собі цю вільність практично у вихідний день. Треба віддати належне директору, яка з гідністю прийняла моя відповідь, і більше мене не турбувала, хоча іншим зауваження робити продовжувала. Тим, хто без піджака боявся в очі навіть подивитися.

В університеті я часто прогулювала лекції тих викладачів, які 90 хвилин на свій предмет відводили максимум 30, а решту часу займали розповідями про сім’ю, погоду, новини, подорожах. Я здавала іспити на відмінно, тому що готувалася за підручниками. Одногрупники прикривалися старостою, намагаючись поставити в журнал поменше відміток про пропуск занять, щоб козирнути на іспиті неповторним «я на всіх лекціях був». Як-то декан зустрів мене в тій самій курилці, запитав про мої прогули. Щиро розповіла йому, що лектори мене не вразили, предмети вивчала по запропонованій літературі, чого цілком вистачило для здачі іспитів і збереження необхідної інформації в голові. Покартав декан, сказавши, що я все-таки не заочке, і такий підхід хоч і здоровий, але на лекціях ні-ні, та й проскочить інформація не з підручника. На тому й розійшлися, більше до мене претензій по відвідуваності не було. З питання куріння, до речі, теж ніхто слова поганого не сказав: віталися рівнозначно, як у коридорах, так і у дворику.

На роботі, звичайно, складніше буде: тут все-таки конкуренція, гроші та кар’єра. Але на пропозицію робити щоденні звіти про ефективність роботи компанії тільки я висловилася відмовою, мовляв, якщо щодня звіти робити, то на саму роботу і часу не залишиться. Зійшлися на щотижневих. Колеги з інших відділів, як я потім чула, все ж маються з щоденними, але з начальством не сперечаються. Про добровільно-примусовий корпоратив за енну кількість грошей висловилися всі, але тільки на кухні. Після чого здали гроші і поїхали піднімати корпоративний дух. Вдома на дивані валялася тільки я, та ще пара людей, у кого відпустка потрапив на цей день. Прямо сказала начальству, що не люблю гучні тусовки, робота в колективі у мене налагоджена, а більшого мені й не потрібно для виконання моїх трудових обов’язків у робочий час. А неробочий час на те і неробочий, що проводити я його бажаю на свій власний розсуд і в робочому колективі. Зайвих питань начальник не ставив, він отримав від мене конкретну відповідь на свою пропозицію.

До чого все це? Та до того, що якщо у вас кишка тонка висловити свою думку того, з ким ви не згодні, то це тільки ваші проблеми. Якщо ви думаєте, що я намагаюся випендритися, то ви помиляєтеся. Я лише створюю для себе самої максимум комфортних умов для життєдіяльності. Хочете також? Відкрийте рот і скажіть про свої наміри. Головне, будьте чесними з самими собою. Якщо ви мовчіть і не висловлюєте невдоволення, значить, вас цілком влаштовує такий порядок речей. Ви самі себе задалбываете, вважаючи, що це робить хтось інший.