Життя могло зародитися на Марсі несподівано рано

47


Поверхня Марса перестала «бомбардироваться» великими астероїдами і метеоритами майже відразу після його формування. Це помітно розширює той час, коли життя могла виникнути й існувати на його поверхні, пишуть вчені в журналі Nature Geoscience.
«Астероїди, що падали на Марс згодом, приблизно 4,2-3,5 мільярда років тому, могли не погубити життя, а прискорити танення марсіанських запасів води в надрах планети і запустити реакції, необхідні для формування «цеглинок життя». Швидше за все, її сліди варто шукати в околицях таких кратерів», — зазначає Дезмонд Мозер (Desmond Moser) з університету Західного Онтаріо в Лондоні (Канада).
За поточними уявленнями вчених, Марс виник приблизно в той же час, що і Земля та інші планети Сонячної системи, приблизно 4,5 мільярда років тому. У перші епохи свого існування він навряд чи міг бути жилих, так як поверхня червоної планети постійно бомбардировалась великими астероїдами і фрагментами «зародків» інших планет.
Ця фаза, так звана «пізнє важке бомбардування», закінчилася на Землі приблизно 3,8 мільярда років тому, коли планети-гіганти завершили свою міграцію у бік Сонця. Багато вчених вважають, що життя, вона встигла зародитися на тій, і іншій планеті, навряд чи змогла пережити цю фазу, що почалася приблизно 4,1 мільярда років тому.
З цієї причини багато геологи і планетологи вважають, що Марс завжди залишався млявим. Справа в тому, що його атмосфера і майже всі запаси води зникли приблизно 3,7-3,6 мільярда років тому, практично одночасно із завершенням астероїдного бомбардування.
Мозер і його колеги з’ясували, що шанси на зародження у марсіанської життя насправді були, вивчаючи зразки древньої кори Марса, катапультированной в космос під час падінь астероїдів і метеоритів і впала на Землю відносно недавно. Десятки таких каменів були знайдені в Цукрі й Антарктиці.
Всередині них, як розповідає геохімік, присутні так звані циркони – мікроскопічні кристали, що виникають всередині магматичних гірських порід при дуже високих температурах. Хімічний склад цих кристалів не змінюється після їхнього застигання, що дозволяє використовувати їх в якості надійних індикаторів віку мінералів і тих умов, в яких вони формувалися.
Вчені скористалися цирконами в марсіанських метеоритах для того, щоб обчислити їх вік, а також визначити, з характерним змінам у їх структурі та в изотопном складі, як часто поверхню Марса бомбардировалась великими астероїдами в ту епоху, коли ці зразки кори вийшли на поверхню червоної планети.
Ці виміри призвели до несподіваних результатів – структура і склад самих стародавніх марсіанських цирконів помітно відрізнялися від того, як виглядають подібні кристали у перших породах Землі і Місяця. Зокрема, майже всі ці структури збереглися в породах червоної планети в первозданному вигляді, тоді як 80-90% з них були спресовані у найдавнішій корі її «сусідки».
У минулому, вчені вважали подібні деформації ознакою того, що і Земля, і Місяць піддавалися астероїдного бомбардування. Відсутність подібних ушкоджень в марсіанській корі, як вважає Мозер, говорить про те, що ця епоха завершилася на Марсі несподівано рано, близько 4,4 мільярда років тому. Приблизно через 200 мільйонів років, на думку вченого, червона планета повинна була стати населеною.
Дане відкриття істотно розширює можливий час існування життя на Марсі – в самому несприятливому випадку, червона планета залишалася придатною для її зародження й еволюції впродовж 700 мільйонів років.
Рідка вода і навіть своєрідні річки були присутні на поверхні Марса миті тому за космічними мірками – близько мільйона років тому, коли вісь обертання Червоної планети була нахилена сильніше, ніж сьогодні.
Це помітно більше того проміжку часу, який пройшов між формуванням Землі і появою перших однозначних слідів життя в її надрах,. Це значно підвищує ймовірність того, що ровери «Марс-2020» і «Розалінд Франклін» зможуть знайти сліди стародавніх марсіанських мікробів.
При цьому, шанси на успіх, як вважають автори статті, будуть максимальними, якщо вчені зосередять її пошуки в околицях найдавніших кратерів, де могли зберегтися породи того часу і де були всі умови для формування найпростіших «цеглинок життя».