Живий всупереч

328

Мій старший син народився в 1993 році. Відразу ж після народження стало ясно, що у нас проблеми. Ні, не онкологія, не генетичне, а всього лише… Гаразд, це моя справа, якою діагноз. Прогноз при виписці був — не доживе до року без операції. Операцію роблять у Москві, по черзі нас поставили орієнтовно на 1996 рік.

А дитина влучив і спав. Він не розумів, що тяжко хворий; може бути, кричав трохи частіше інших немовлят.

Платна черга розтяглася до 1995 року, тоді знайомі написали в німецьку клініку. 21 254 німецькі марки, включаючи доставку, проживання та первинну реабілітацію. Потім ще дві процедури на загальну суму близько 12 000 марок. Цей рахунок я втратив.

Похоронні послуги в перекладі на марки — не більше 700. Економічно доцільно, звичайно, було не втручатися.

А дитина спала і влучив. Починав трохи спати, реагуючи на оточуючих. З-за хвороби кольки не проходили по дві години, але він цього не розумів.

Російська Федерація щедро виділила аж майже 50 марок. З трьох робіт (моєї дружини і тестя) люди зібрали ще 30. Спроба дружини вийти жебракувати закінчилася її побиттям з боку професіоналів жебрацького бізнесу. За два тижні ми зрозуміли, що ніхто нам не допоможе.

А дитина почав щось белькотіти і посміхатися. Його турбували незрозумілі для нього біль, хвороба стала проглядатися у зовнішньому вигляді.

Оголошення в газету принесло майже 120 марок. Двокімнатна тестя і тещі — майже 12 000 марок, однокімнатна матері тестя — 9000 марок, дачна ділянка моїх батьків — 400 марок, старе барахло з проданих квартир — близько 1000 марок. Все було продано менше ніж за місяць, в ціні ми, звичайно, втратили. Тоді це було неважливим. Неважливим було і те, що ми стали жити вшістьох у двокімнатній квартирі. Важливе — дружина полетіла до Німеччини з дитиною. Через тиждень подзвонила, радісна: операція пройшла успішно, крім того, додаткова процедура знадобиться тільки одна — в Росії помилилися на обстеженні. Відсутню суму (близько 1500 марок) вніс німецький фонд на прохання лікарів клініки. Дитина вижила.

Далі я вже погано пам’ятаю. Пам’ятаю, що на тестя завели справу (несплата податків після продажу квартири), пам’ятаю, як складали розклад на ванну, як їли по черзі або роздільно. Нічого, справилися. П’ять років жили вшістьох, потім, після смерті матері, тестя, ще два роки вп’ятьох.

І ось тепер виявляється, що я всьому винен.

Я повинен послати сина в армію. Ні чорта! Мій старший син для Російської Федерації помер 20 років тому. Зрозуміло, я йому розповів історію його хвороби. Запитав, чи він хоче служити в армії. Син не хоче. А тому не буде. Всі можливості для цього у мене і у нього є. Його відмінне здоров’я — це виключно заслуга нашої родини, а не держави.

Я повинен платити податки. Ах так, мені ж 50 марок держава надала! Гаразд, беріть. Не треба на мене дивитися. Спробуйте довести, що моє ІП приносить великі гроші. Не виходить? Заткніться! Звідки будинок та квартира, на які бабки годую двох дітей (старший живе сам)? Живу просто економно! І ще: я не забув, з якими труднощами вдалося вивести тестя з-під кримінальної справи. Адже ви хотіли відібрати майже чверть вартості квартири. Не буде розуміння з мого боку, що податки підуть на добру справу.

Я повинен брати участь у губернаторських благоЕкшн них програмах в обмін на прихильне ставлення до малого бізнесу. Так-так-так, у свій час з трьох підприємств майже 1000 осіб зібрали 30 марок. Гаразд, 1000 рублів на притулок для тварин. І це все. Це майже відсоток від моєї прибутку за рік (за документами), а на людей, на жаль, не вистачило.

Я повинен подавати на вулицях. Адже у мене ж є що подати. Гаразд, але кому? Одноногому «прикордоннику» на перехресті біля бізнес-центру? Ага, зараз. Я його знаю, ми вчилися разом, разом і служили, в СРСР ще, інженерно-будівельних військах. З армії він прийшов на своїх двох. Розповісти, де він втратив ногу? Розповісти, в якій квартирі живе?

Я повинен виявляти співчуття до всіх тих, для кого збирають численні фонди та ініціативні групи. Мені ж 120 марок зібрали! «На закордонне лікування не збираємо», «Нехай клініка вишле медичний висновок з нашої формі», «А давайте ми краще вийдемо на людей, які просунуть вас по черзі» — ось що я чув на зорі благоЕкшн ності в Росії. Так, з тих пір багато чого змінилося, але і рівень життя зріс. Все що менше мільйона, лікується продажем квартири. Немає у вас — є у ваших родичів. Хто хоче — хай жертвує, а я — пас. Маю право.

Старший син їде на стажування у Францію. Житло йому нададуть, але якісь підйомні йому треба дати. Дружині потрібна одяг до літа: вона схудла, і їй Екшн сно нема чого надягти. Молодшого сина треба заохотити за відмінне навчання — незвичайна екскурсія по Європі коштує недешево, до того ж він поїде з тестем і тещею. Дочки до першого класу треба пошити форму з нормальної тканини і визначитися з комп’ютером. Поки тесть з тещею будуть в Європі, в старенькій квартирі треба зробити великий ремонт. Батька з матір’ю треба поставити нормальну супутникову тарілку. Братові треба допомогти з грошима на обробку будинку, його дочки — дістати нормальні антигістамінні препарати. Багато у мене проблем, вони стосуються тих, хто мені допомагав. Решта — отвалите, не подаю!