Зірка маршруту № 5

85

Їду в трамваї. Біля дверей встановлений квитковий автомат. Підходить жінка, вибирає на екрані «Оплатити карткою», вставляє картку в приймач. Автомат ніяк не реагує. Жінка крутить картку і так, і сяк. Нарешті, поруч зі мною лунає розгублений дівочий голосок:

— Я туди монету засунула, а він не взяв, а як її дістати, я тепер не знаю.

Повертаюся — о так, я навіть не сумнівався в кольорі волосся. Вже вибачте мене, дами, стереотипність мислення, але в більшості своїй в якості еталону відсутності логіки мені траплялися виключно блондинки. А те, що розумові процеси тут не брали участь, було очевидним. Самі подумайте — на корпусі автомата всього два приймача: горизонтальний, в карту шириною, і вертикальний розміром з п’ятак. Над першим зображена карта, над другим — монети, які автомат приймає. Більш того, при виборі способу оплати на екрані висвітлюється зображення, наочно показує, що і куди потрібно пхати. Що було в голові цієї дівчинки, коли вона запихала монету в явно не підходить ні по довжині, ні по ширині приймач?

Пасажири, у яких не знайшлося дрібниці в кишені, розгублено товпляться біля автомата, опинившись мимовільними зайцями, нервують. Дівчинка крутиться навколо, тараторя щось про техобслуге і про те, що вона хоча б чесно зізналася. З натовпу з’являється тітка років під п’ятдесят, позичає у кого-то пилку, підскакує до автомата і спритно виколупує застряглу монету. Приймач знову працює, всі щасливі.

— Ти перш ніж щось туди пхати, хоча б читай, — по-доброму посміхається тітка.

— Зате прославилася на весь трамвай! — з незрозуміло звідки взялася гордістю відповідає дівчинка.

Давайте не будемо нехтувати простою логікою, а станемо думати над своїми діями і не створювати незручностей іншим. Наше повсякденне життя і так сильно спростили, але це не означає, що можна просто відключити мозок.