Я знаю все про своїх сусідів.
Знаю, куди в даний момент пішов глава сімейства нетверезої ходою.
Знаю, куди побігла нервова мати, яка пересувається виключно зі швидкістю 70 км/ч в будь-якому приміщенні.
Знаю, куди на роликах покотилася їхня донечка: з кухні в зал.
Знаю, що саме зараз прийшла з гулянки старша, не знімаючи каблуків до ліжка.
Знаю, коли вони збираються на роботу, надівши черевики і бігаючи по квартирі з боку в бік.
Знаю, про що вони розмовляють і в якій тональності.
Знаю, як вони прокинулися: молодша зістрибнула п’ятами паркет прямо з другого ярусу ліжка.
Знаю, що вона зробила уроки і відсуває стілець, їздячи по підлозі і моїм мізкам заодно.
Знаю, що коли настане літо, спокій у своїй трикімнатній квартирі я знайду тільки на невеликому балконі.
Мені немає сенсу звинувачувати їх: це архітектурна сміливість Микити Сергійовича Хрущова і парочки архітекторів. Я просто хочу тиші.
