Зявилися, не припадають пилом

24

Я живу в північній країні-сусідці Росії. Поїхала після вузу, отримала тут відповідну освіту і працюю тепер в сфері харчування. Виставляти своє життя напоказ я не люблю, а тому викладаю фотографії рідко. Але в якийсь момент я все ж створила альбом, куди завантажила фото з подорожей і повсякденному житті.

І яка радість, дня три тому мені написала шкільна «подруга». Так, я проживаю не в Росії. Так, у мене є дозвіл на перебування. Що? Надіслати тобі гроші на візу? Якщо б у нас була справжня дружба, я б, швидше за все, так і вчинила, для друзів не шкода. Але навіщо мені робити щось для людини, яка просто по приколу чморил мене в школі, а одного разу мало не вирвав волосся?

Як тобі переїхати в цю країну? Ну, хоча б піти вчитися, це безкоштовно при знанні мови. Можуть тебе взяти просто так, з двома маленькими дітьми? Хм… Якщо тільки вийдеш заміж за місцевого. Правда, вони обзаводяться дітьми років до 30, але нічого. Чи можу я вчити тебе мові? Я навіщо мені це потрібно? До того ж я сумніваюся, що людина, яка у школі ледь дотягував до трійки з англійської, зможе вивчити досить важкий мову, не перебуваючи в мовному середовищі.

Приблизно так я і відповідала, правда, трохи м’якше. Через годину мені написала вже її подруга, яка зі мною теж ніколи не спілкувалася. Загалом, я дізналася про себе багато нового: що переїхала в Європу, щоб стрибати по… (самі здогадаєтесь); що могла б прилаштувати старих друзів; що поїхала і возгордилась; що думаю тільки про себе.

Шановні, це ж все ваша вина: ви так знущалися наді мною в школі, що тепер я думаю тільки про себе.